Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Min sjel er lei av mitt liv, jeg vil la min klage ha fritt løp, jeg vil tale i min sjels bitre smerte.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Jeg vil si til Gud: Fordøm mig ikke, la mig vite hvorfor du strider mot mig!

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Tykkes det dig godt at du undertrykker, at du forkaster det dine hender med omhu har dannet, og lar ditt lys skinne over ugudeliges råd?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Har du menneskeøine, eller ser du således som et menneske ser?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Er dine dager som et menneskes dager, eller dine år som en manns dager? -

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

siden du søker efter min misgjerning og leter efter min synd,

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

enda du vet at jeg ikke er ugudelig, og at det ingen er som redder av din hånd.

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Dine hender har dannet mig og gjort mig, helt og i alle deler, og nu vil du ødelegge mig!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Kom i hu at du har dannet mig som leret, og nu lar du mig atter vende tilbake til støvet!

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Helte du mig ikke ut som melk og lot mig størkne som ost?

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Med hud og kjøtt klædde du mig, og med ben og sener gjennemvevde du mig.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Liv og miskunnhet har du gitt mig, og din varetekt har vernet om min ånd.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

Og dette gjemte du i ditt hjerte, jeg vet at dette hadde du i sinne:

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Syndet jeg, så vilde du vokte på mig og ikke frikjenne mig for min misgjerning;

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

var jeg skyldig, da ve mig, men var jeg uskyldig, skulde jeg dog ikke kunne løfte mitt hode, mett av skam og med min elendighet for øie;

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

og hevet det sig dog, så vilde du jage efter mig som en løve, og atter vise dig forunderlig mot mig;

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

du vilde føre nye vidner mot mig og øke din harme mot mig, sende alltid nye hærflokker mot mig.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Hvorfor lot du mig utgå av mors liv? Jeg skulde ha opgitt ånden, og intet øie skulde ha sett mig;

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

jeg skulde ha vært som om jeg aldri hadde vært til; fra mors liv skulde jeg ha vært båret til graven.

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Er ikke mine dager få? - Han holde op! Han la mig være, så jeg kan bli litt glad,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

før jeg går bort for ikke å vende tilbake, bort til mørkets og dødsskyggens land,

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

et land så mørkt som den sorteste natt, hvor dødsskygge og forvirring råder, og hvor lyset er som den sorteste natt!