Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

L’anima mia prova disgusto della vita; vo’ dar libero corso al mio lamento, vo’ parlar nell’amarezza dell’anima mia!

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Io dirò a Dio: "Non mi condannare! Fammi sapere perché contendi meco!"

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Ti par egli ben fatto d’opprimere, di sprezzare l’opera delle tue mani e di favorire i disegni de’ malvagi?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Hai tu occhi di carne? Vedi tu come vede l’uomo?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

I tuoi giorni son essi come i giorni del mortale, i tuoi anni son essi come gli anni degli umani,

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

che tu investighi tanto la mia iniquità, che t’informi così del mio peccato,

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

pur sapendo ch’io non son colpevole, e che non v’è chi mi liberi dalla tua mano?

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Le tue mani m’hanno formato m’hanno fatto tutto quanto… e tu mi distruggi!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Deh, ricordati che m’hai plasmato come argilla… e tu mi fai ritornare in polvere!

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Non m’hai tu colato come il latte e fatto rapprender come il cacio?

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Tu m’hai rivestito di pelle e di carne, e m’hai intessuto d’ossa e di nervi.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Mi sei stato largo di vita e di grazia, la tua provvidenza ha vegliato sul mio spirito,

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

ed ecco quello che nascondevi in cuore! Sì, lo so, questo meditavi:

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

se avessi peccato, l’avresti ben tenuto a mente, e non m’avresti assolto dalla mia iniquità.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Se fossi stato malvagio, guai a me! Se giusto, non avrei osato alzar la fronte, sazio d’ignominia, spettatore della mia miseria.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Se l’avessi alzata, m’avresti dato la caccia come ad un leone e contro di me avresti rinnovato le tue maraviglie;

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

m’avresti messo a fronte nuovi testimoni, e avresti raddoppiato il tuo sdegno contro di me; legioni su legioni m’avrebbero assalito.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

E allora, perché m’hai tratto dal seno di mia madre? Sarei spirato senza che occhio mi vedesse!

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Sarei stato come se non fossi mai esistito, m’avrebbero portato dal seno materno alla tomba!

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Non son forse pochi i giorni che mi restano? Cessi egli dunque, mi lasci stare, ond’io mi rassereni un poco,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

prima ch’io me ne vada, per non più tornare, nella terra delle tenebre e dell’ombra di morte:

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

terra oscura come notte profonda, ove regnano l’ombra di morte ed il caos, il cui chiarore è come notte oscura".