Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Minun sieluni suuttuu elämästä; minun valitukseni minusta annan minä olla ja puhun sieluni murheessa.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Sanon Jumalalle: älä minua tuomitse: anna minun tietää, minkätähden sinä riitelet minun kanssani.

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Onko sinulla ilo siitä, ettäs väkivaltaa teet, ja hylkäät minun, joka käsialas olen, ja annat jumalattomain aivoitukset kunniaan tulla?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Onko sinulla lihalliset silmät? eli katsotkos niinkuin ihminen katsoo?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Onko sinun päiväs niinkuin ihmisen päivät? eli vuotes niinkuin ihmisen vuodet?

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

Ettäs kysyt minun vääryyttäni, ja tutkit pahaa tekoani,

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

Vaikka tiedät, etten minä ole jumalatoin; ehkei yhtään ole, joka taitaa sinun kädestäs vapauttaa.

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Sinun kätes ovat minun valmistaneet ja tehneet minun kaikki ympäri, ja sinä tahdot hukuttaa minun?

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Muista siis, että olet minun tehnyt niinkuin saven, ja annat minun tulla maaksi jälleen.

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Etkös minua ole lypsänyt kuin rieskaa, ja antanut minun juosta niinkuin juustoa?

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Sinä olet minun puettanut nahalla ja lihalla: luilla ja suonilla olet sinä minun peittänyt.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Elämän ja hyvän työn olet sinä minulle osoittanut, ja sinun katsomises minun henkeni kätkee.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

Ja vaikka sinä nämät salaat sydämessäs, niin minä tiedän sen kuitenkin, ettäs sen muistat,

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Jos minä pahaa teen, niin sinä kohta havaitset, ja et jätä minun pahaa tekoani rankaisemata.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Jos minä olen jumalatoin, voi minua! jos minä olen hurskas, niin en minä kuitenkaan uskalla nostaa ylös päätäni. Minä olen täynnä ylönkatsetta, katsos minun viheliäisyyttäni.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Noustessa sinä ajat minua takaa niinkuin jalopeura, ja taas ihmeellisesti minun kanssani menettelet.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

Sinä uudistat todistukses minua vastaan, ja vihastut kovin minun päälleni. Minua vaivaa yksi toisensa jälkeen niinkuin sota.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Miksis minun annoit lähteä äitini kohdusta? jospa minä olisin kuollut, ettei yksikään silmä olisi minua nähnyt!

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Niin minä olisin kuin en olisikaan ollut, kannettu äitini kohdusta hautaan.

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Eikö minun ikäni lyhyt ole? Lakkaa ja päästä minua, ja luovu minusta, että minä vähänkin virvoitusta saisin,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

Ennenkuin minä menen, enkä palaja, pimeyden ja kuolon varjon maalle,

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

Joka on pimeyden maa ja synkiä kuolon varjo, jossa ei yhtään järjestystä ole, joka paisteessansa on niinkuin synkeys.