Job 24

Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

Hvorfor har ej den Almægtige opsparet Tider, hvi får de, som kender ham, ikke hans Dage at se?

Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

De onde flytter Markskel, ranede Hjorde har de på Græs.

займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

faderløses Æsel fører de bort, tager Enkens Okse som Borgen:

вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

de trænger de fattige af Vejen. Landets arme må alle skjule sig.

Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

Som vilde Æsler i Ørkenen går de ud til deres Gerning søgende efter Næring; Steppen er Brød for Børnene.

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

De høster på Marken om Natten, i Rigmandens Vingård sanker de efter.

наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

Om Natten ligger de nøgne, uden Klæder, uden Tæppe i Hulden.

мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

De vædes af Bjergenes Regnskyl, klamrer sig af Mangel på Ly til Klippen.

Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

- Man river den faderløse fra Brystet, tager den armes Barn som Borgen.

Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

Nøgne vandrer de, uden Klæder, sultne bærer de Neg;

Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

mellem Murene presser de Olie. de træder Persen og tørster.

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

De drives fra By og Hus, og Børnenes Hunger skriger. Men Gud, han ænser ej vrangt.

Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

Andre hører til Lysets Fjender, de kender ikke hans Veje og holder sig ej på hans Stier:

На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

Før det lysner, står Morderen op, han myrder arm og fattig; om Natten sniger Tyven sig om;

А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

Horkarlens Øje lurer på Skumring, han tænker: "Intet Øje kan se mig!" og skjuler sit Ansigt under en Maske.

Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

I Mørke bryder de ind i Huse, de lukker sig inde om Dagen, thi ingen af dem vil vide af Lys.

бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

For dem er Mørket Morgen, thide er kendt med Mørkets Rædsler.

Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Over Vandfladen jages han hen, hans Arvelod i Landet forbandes, han færdes ikke på Vejen til Vingården.

Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

Som Tørke og Hede tager Snevand, så Dødsriget dem, der har syndet.

Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

Han er glemt på sin Hjemstavns Torv, hans Storhed kommes ej mer i Hu, Uretten knækkes som Træet.

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

Han var ond mod den golde, der ikke fødte, mod Enken gjorde han ikke vel;

А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

dem, det gik skævt, rev han bort i sin Vælde. Han står op og er ikke tryg på sit Liv,

Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

han styrtes uden Håb og Støtte, og på hans Veje er idel Nød.

підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Hans Storhed er stakket, så er han ej mer, han bøjes og skrumper ind som Melde og skæres af som Aksenes Top.

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?

Og hvis ikke - hvo gør mig til Løgner, hvo gør mine Ord til intet?