Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Min Sjæl er led ved mit Liv, frit Løb vil jeg give min Klage over ham, i min bitre Sjælenød vil jeg tale,

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

sige til Gud: Fordøm mig dog ikke, lad mig vide, hvorfor du tvister med mig!

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Gavner det dig at øve Vold, at forkaste det Værk, dine Hænder danned, men smile til gudløses Råd?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Har du da kødets Øjne, ser du, som Mennesker ser,

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

er dine Dage som Menneskets Dage, er dine År som Mandens Dage,

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

siden du søger efter min Brøde, leder efter min Synd,

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

endskønt du ved, jeg ikke er skyldig; men af din Hånd er der ingen Redning!

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Dine Hænder gjorde og danned mig først, så skifter du Sind og gør mig til intet!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Kom i Hu, at du dannede mig som Ler, og til Støv vil du atter gøre mig!

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Mon du ikke hældte mig ud som Mælk og lod mig skørne som Ost,

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

iklædte mig Hud og kød og fletted mig sammen med Ben og Sener?

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Du gav mig Liv og Livskraft, din Omhu vogted min Ånd

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

og så gemte du dog i dit Hjerte på dette, jeg skønner, dit Øjemed var:

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Synded jeg, vogted du på mig og tilgav ikke min Brøde.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Fald jeg forbrød mig, da ve mig! Var jeg retfærdig, jeg skulde dog ikke løfte mit Hoved, men mættes med Skændsel, kvæges med Nød.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Knejsed jeg, jog du mig som en Løve, handlede atter ufatteligt med mig;

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

nye Vidner førte du mod mig, øged din Uvilje mod mig, opbød atter en Hær imod mig!

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Hvi drog du mig da af Moders Liv? Jeg burde have udåndet, uset af alle;

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

jeg burde have været som aldrig født, været ført til Graven fra Moders Skød.

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Er ej mine Livsdage få? Så slip mig, at jeg kan kvæges lidt,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

før jeg for evigt går bort til Mørkets og Mulmets Land,

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

Landet med bælgmørkt Mulm, med Mørke og uden Orden, hvor Lyset selv er som Mørket."