Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Stýště se duši mé v životě mém, vypustím nad sebou naříkání své, mluviti budu v hořkosti duše své.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Dím Bohu: Neodsuzuj mne, oznam mi, proč se nesnadníš se mnou?

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Jaký máš na tom užitek, že mne ssužuješ, že pohrdáš dílem rukou svých, a radu bezbožných osvěcuješ?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Zdali oči tělesné máš? Zdali tak, jako hledí člověk, ty hledíš?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Zdaž jsou jako dnové člověka dnové tvoji, a léta tvá podobná dnům lidským,

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

Že vyhledáváš nepravosti mé, a na hřích můj se vyptáváš?

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

Ty víš, žeť nejsem bezbožný, ačkoli není žádného, kdo by mne vytrhl z ruky tvé.

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Ruce tvé sformovaly mne, a učinily mne, a teď pojednou všudy vůkol hubíš mne.

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Pamětliv buď, prosím, že jsi mne jako hlinu učinil, a že v prach zase obrátíš mne.

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Zdalis mne jako mléka neslil, a jako syření neshustil?

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Kůží a masem přioděl jsi mne, a kostmi i žilami spojils mne.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Života z milosrdenství udělil jsi mi, přesto navštěvování tvé ostříhalo dýchání mého.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

Ale toto skryl jsi v srdci svém; vím, žeť jest to při tobě.

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Jakž zhřeším, hned mne šetříš, a od nepravosti mé neočišťuješ mne.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Jestliže jsem bezbožný, běda mně; pakliť jsem spravedlivý, ani tak nepozdvihnu hlavy, nasycen jsa hanbou, a vida trápení své,

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Kteréhož vždy více přibývá. Honíš mne jako lev, a jedno po druhém divně se mnou zacházíš.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

Obnovuješ svědky své proti mně, a rozmnožuješ rozhněvání své na mne; vojska jedna po druhých jsou proti mně.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Proč jsi jen z života vyvedl mne? Ó bych byl zahynul, aby mne bylo ani oko nevidělo,

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

A abych byl, jako by mne nikdy nebylo, z života do hrobu abych byl vnesen.

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Zdaliž jest mnoho dnů mých? Ponechejž tedy a popusť mne, abych maličko pookřál,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

Prvé než odejdu tam, odkudž se zase nenavrátím, do krajiny tmavé, anobrž stínu smrti,

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

Do krajiny, pravím, tmavé, kdež jest sama mrákota stínu smrti, a kdež není žádných proměn, ale sama pouhá mrákota.