Job 16

А Йов відповів та й сказав:

Job progovori i reče:

Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви!

"Koliko se takvih naslušah besjeda, kako ste mi svi vi mučni tješioci!

Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш?

Ima li kraja tim riječima ispraznim? Što te goni da mi tako odgovaraš?

І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас,

I ja bih mogao k'o vi govoriti da vam je duša na mjestu duše moje; i ja bih vas mog'o zasuti riječima i nad sudbom vašom tako kimat' glavom;

устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

i ja bih mogao ustima vas hrabrit', i ne bih žalio trud svojih usana.

Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене?

Al' ako govorim, patnja se ne blaži, ako li zašutim, zar će me minuti?

Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив,

Zlopakost me sada shrvala posvema, čitava se rulja oborila na me.

і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє!

Ustao je proti meni da svjedoči i u lice mi se baca klevetama.

Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене...

Jarošću me svojom razdire i goni, škrgućuć' zubima obara se na me. Moji protivnici sijeku me očima,

Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене:

prijeteći, na mene usta razvaljuju, po obrazima me sramotno ćuškaju, u čoporu svi tad navaljuju na me.

Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене...

Da, zloćudnicima Bog me predao, u ruke opakih on me izručio.

Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

Mirno življah dok On ne zadrma mnome, za šiju me ščepa da bi me slomio.

Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю...

Uze me za biljeg i strijelama osu, nemilosrdno mi bubrege probode i mojom žuči zemlju žednu natopi.

Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач...

Na tijelu mi ranu do rane otvara, kao bijesan ratnik nasrće na mene.

Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову...

Tijelo sam golo u kostrijet zašio, zario sam čelo svoje u prašinu.

Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь,

Zapalilo mi se sve lice od suza, sjena tamna preko vjeđa mi je pala.

хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя!

A nema nasilja na rukama mojim, molitva je moja bila uvijek čista.

Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого,

O zemljo, krvi moje nemoj sakriti i kriku mom ne daj nigdje da počine.

бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті...

Odsad na nebu imam ja svjedoka, u visini gore moj stoji branitelj.

Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить,

Moja vika moj je odvjetnik kod Boga dok se ispred njega suze moje liju:

і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його,

o, da me obrani u parbi mojoj s Bogom ko što smrtnik brani svojega bližnjega.

бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь...

No životu mom su odbrojena ljeta, na put bez povratka meni je krenuti.