Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Kad mi je duši život omrznuo, nek' mi tužaljka poteče slobodno, zborit ću u gorčini duše svoje.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Reću ću Bogu: Nemoj me osudit! Kaži mi zašto se na me obaraš.

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

TÓa što od toga imaš da me tlačiš, da djelo ruku svojih zabacuješ, da pomažeš namjerama opakih?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Jesu li u tebe oči tjelesne? Zar ti vidiš kao što čovjek vidi?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Zar su ti dani k'o dani smrtnika a kao ljudski vijek tvoje godine?

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

Zbog čega krivnju moju istražuješ i grijehe moje hoćeš razotkriti,

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

kad znadeš dobro da sam nedužan, da ruci tvojoj izmaknut ne mogu?

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Tvoje me ruke sazdaše, stvoriše, zašto da me sada opet raščiniš!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Sjeti se, k'o glinu si me sazdao i u prah ćeš me ponovo vratiti.

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Nisi li mene k'o mlijeko ulio i učinio da se k'o sir zgrušam?

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Kožom si me i mesom odjenuo, kostima si me spleo i žilama.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

S milošću si mi život darovao, brižljivo si nad mojim bdio dahom.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

Al' u svom srcu ovo si sakrio, znam da je tvoja to bila namjera:

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

da paziš budno hoću li zgriješiti i da mi grijeh ne prođe nekažnjeno.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Ako sam grešan, onda teško meni, ako li sam prav, glavu ne smijem dići - shrvan sramotom, nesrećom napojen!

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Ispravim li se, k'o lav me nagoniš, snagu svoju okušavaš na meni,

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

optužbe nove na mene podižeš, jarošću većom na mene usplamtiš i sa svježim se četama obaraš.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Iz utrobe što si me izvukao? O, što ne umrijeh: vidjeli me ne bi,

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

bio bih k'o da me ni bilo nije, iz utrobe u grob bi me stavili.

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Mog su života dani tako kratki! Pusti me da se još malo veselim

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

prije nego ću na put bez povratka, u zemlju tame, zemlju sjene smrtne,

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

u zemlju tmine guste i meteža, gdje je svjetlost slična noći najcrnjoj."