Job 24

Perché non sono dall’Onnipotente fissati dei tempi in cui renda la giustizia? Perché quelli che lo conoscono non veggono quei giorni?

Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

Gli empi spostano i termini, rapiscono greggi e li menano a pascere;

Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

portano via l’asino dell’orfano, prendono in pegno il bove della vedova;

займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

mandano via dalla strada i bisognosi, i poveri del paese si nascondo tutti insieme.

вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

Eccoli, che come onàgri del deserto escono al lor lavoro in cerca di cibo; solo il deserto dà pane a’ lor figliuoli.

Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

Raccolgono nei campi la loro pastura, raspollano nella vigna dell’empio;

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

passan la notte ignudi, senza vestito, senza una coperta che li ripari dal freddo.

наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

Bagnati dagli acquazzoni di montagna, per mancanza di rifugio, si stringono alle rocce.

мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

Ce n’è di quelli che strappano dalla mammella l’orfano, che prendono pegni da poveri!

Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

E questi se ne vanno, ignudi, senza vestiti; hanno fame, e portano i covoni.

Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

Fanno l’olio nel recinto dell’empio; calcan l’uva nel tino e patiscon la sete.

Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

Sale dalle città il gemito de’ morenti; l’anima de’ feriti implora aiuto, e Dio non si cura di codeste infamie!

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

Ve ne son di quelli che si ribellano alla luce, non ne conoscono le vie, non ne battono i sentieri.

Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

L’assassino si leva sul far del giorno, e ammazza il meschino e il povero; la notte fa il ladro.

На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

L’occhio dell’adultero spia il crepuscolo, dicendo: "Nessuno mi vedrà!" e si copre d’un velo la faccia.

А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

I ladri, di notte, sfondano le case; di giorno, si tengono rinchiusi; non conoscono la luce.

Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

Il mattino è per essi come ombra di morte; appena lo scorgono provano i terrori del buio.

бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

Voi dite: "L’empio è una festuca sulla faccia dell’acque; la sua parte sulla terra è maledetta; non prenderà più la via delle vigne.

Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Come la siccità e il calore assorbon le acque della neve, così il soggiorno de’ morti inghiottisce chi ha peccato.

Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

Il seno che lo portò l’oblia; i vermi ne fanno il loro pasto delizioso, nessuno più lo ricorda.

Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

L’iniquo sarà troncato come un albero: ei che divorava la sterile, priva di figli, e non faceva del bene alla vedova!"

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

Invece, Iddio con la sua forza prolunga i giorni dei prepotenti, i quali risorgono, quand’ormai disperavan della vita.

А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

Dà loro sicurezza, fiducia, e i suoi occhi vegliano sul loro cammino.

Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

Salgono in alto, poi scompaiono ad un tratto; cadono, son mietuti come gli altri mortali; son falciati come le spighe del grano maturo.

підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Se così non è, chi mi smentirà, chi annienterà il mio dire?"

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?