Job 24

Siksi ei Kaikkivaltiaalta ole ajat salatut? ja ne, jotka hänen tuntevat, ei näe hänen päiviänsä?

Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

He siirtävät rajan, he ryöväävät lauman ja ruokkivat sen. '

Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

He ajavat orpoin aasit pois, ja ottavat leskein härjät pantiksi.

займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

Köyhäin täytyy tiellä paeta heitä, ja siviät maan päällä lymyttävät itsensä.

вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

Katso, niinkuin metsä-aasit korvessa, lähtevät he ulos ja samoovat varhain saaliin perään: korvessa on jokaiselle heistä ruokaa, niin myös nuorukaisille.

Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

He niittävät pellolla hänen tulonsa, ja poimivat ja hakevat jumalattoman viinamäessä.

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

Alastoman antavat he maata ilman vaatetta ja peittämättä pakkasessa.

наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

Vuorten vuotamisesta tulevat he märäksi; ja ettei heillä yhtään turvaa ole, turvaavat he mäkiin.

мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

He repivät orvot nisistä, ja panttaavat köyhän.

Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

Alastoman antavat he käydä verhotta, ja ottavat isoovaiselta jalalliset pois.

Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

He pusertavat öljyä huonettensa vaiheella, ja janoovat viinaa kuurnitessa.

Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

He saattavat kansan kaupungissa huokaamaan, ja tapettuin sielut huutamaan: ja ei Jumala heitä rankaise.

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

Sentähden ovat he vilpistyneet valkeudesta, ja ei tunne sen tietä, ja ei palaja sen poluille.

Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

Murhaaja nousee varhain ja tappaa köyhän ja tarvitsevan, ja on yöllä niinkuin varas.

На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

Salavuoteisen silmät vartioitsevat hämärää, ja sanoo: ei minua yksikään silmä näe; ja luulee itsensä peitetyksi.

А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

Pimeässä hän kaivaa itsensä huoneisiin, jotka he päivällä ovat itsellensä merkinneet, ja ei tahdo tietää valkeutta.

Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

Sillä vaikka aamu heille tulis, on se heille niinkuin pimeys; sillä hän tuntee pimeyden kauhistuksen.

бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

Hän on keviä veden päällä, heidän osansa pitää kirotun oleman maalla; ja ei hän katso viinamäkien tietä.

Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Helvetti ottaa syntiset pois niinkuin pouta, ja niinkuin kuivuus kuluttaa lumisen veden.

Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

Laupius pitää unhottaman hänen, madot syövät hänen makeutensa, ei häntä pidä muistettaman; hän pitää särjettämän niinkuin lahopuu.

Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

Hän on saattanut murheelliseksi hedelmättömän, joka ei synnytä, ja ei tehnyt leskelle mitään hyvää.

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

Ja on vetänyt voimalliset allensa väellänsä; koska hän seisoo, ei pidä hänen tietämän elämästänsä.

А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

Hän tekee itsellensä levon, johon hän luottaa, ja hänen silmänsä katsovat heidän teitänsä.

Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

He ovat vähän aikaa korotetut, vaan he tulevat tyhjään, ja kukistetaan, ja saavat lopun niinkuin kaikki kappaleet, ja niinkuin oas tähkäpäästä, lyödään he pois.

підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Eikö se niin ole? kuka nuhtelee minua valhetteliaksi, ja minun sanani tyhjäksi tekee?

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?