Job 24

Hvorfor har ej den Almægtige opsparet Tider, hvi får de, som kender ham, ikke hans Dage at se?

Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

De onde flytter Markskel, ranede Hjorde har de på Græs.

Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть,

faderløses Æsel fører de bort, tager Enkens Okse som Borgen:

займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць,

de trænger de fattige af Vejen. Landets arme må alle skjule sig.

вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю...

Som vilde Æsler i Ørkenen går de ud til deres Gerning søgende efter Næring; Steppen er Brød for Børnene.

Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей...

De høster på Marken om Natten, i Rigmandens Vingård sanker de efter.

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

Om Natten ligger de nøgne, uden Klæder, uden Tæppe i Hulden.

наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді,

De vædes af Bjergenes Regnskyl, klamrer sig af Mangel på Ly til Klippen.

мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають...

- Man river den faderløse fra Brystet, tager den armes Barn som Borgen.

Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого...

Nøgne vandrer de, uden Klæder, sultne bærer de Neg;

Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи.

mellem Murene presser de Olie. de træder Persen og tørster.

Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони!

De drives fra By og Hus, og Børnenes Hunger skriger. Men Gud, han ænser ej vrangt.

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги...

Andre hører til Lysets Fjender, de kender ikke hans Veje og holder sig ej på hans Stier:

Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять.

Før det lysner, står Morderen op, han myrder arm og fattig; om Natten sniger Tyven sig om;

На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій...

Horkarlens Øje lurer på Skumring, han tænker: "Intet Øje kan se mig!" og skjuler sit Ansigt under en Maske.

А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя...

I Mørke bryder de ind i Huse, de lukker sig inde om Dagen, thi ingen af dem vil vide af Lys.

Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони,

For dem er Mørket Morgen, thide er kendt med Mørkets Rædsler.

бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви...

Over Vandfladen jages han hen, hans Arvelod i Landet forbandes, han færdes ikke på Vejen til Vingården.

Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів...

Som Tørke og Hede tager Snevand, så Dødsriget dem, der har syndet.

Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників!

Han er glemt på sin Hjemstavns Torv, hans Storhed kommes ej mer i Hu, Uretten knækkes som Træet.

Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!...

Han var ond mod den golde, der ikke fødte, mod Enken gjorde han ikke vel;

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра.

dem, det gik skævt, rev han bort i sin Vælde. Han står op og er ikke tryg på sit Liv,

А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя!

han styrtes uden Håb og Støtte, og på hans Veje er idel Nød.

Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги:

Hans Storhed er stakket, så er han ej mer, han bøjes og skrumper ind som Melde og skæres af som Aksenes Top.

підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка...

Og hvis ikke - hvo gør mig til Løgner, hvo gør mine Ord til intet?

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне?