Job 10

Stýště se duši mé v životě mém, vypustím nad sebou naříkání své, mluviti budu v hořkosti duše své.

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Dím Bohu: Neodsuzuj mne, oznam mi, proč se nesnadníš se mnou?

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Jaký máš na tom užitek, že mne ssužuješ, že pohrdáš dílem rukou svých, a radu bezbožných osvěcuješ?

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Zdali oči tělesné máš? Zdali tak, jako hledí člověk, ty hledíš?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Zdaž jsou jako dnové člověka dnové tvoji, a léta tvá podobná dnům lidským,

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Že vyhledáváš nepravosti mé, a na hřích můj se vyptáváš?

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

Ty víš, žeť nejsem bezbožný, ačkoli není žádného, kdo by mne vytrhl z ruky tvé.

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

Ruce tvé sformovaly mne, a učinily mne, a teď pojednou všudy vůkol hubíš mne.

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Pamětliv buď, prosím, že jsi mne jako hlinu učinil, a že v prach zase obrátíš mne.

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Zdalis mne jako mléka neslil, a jako syření neshustil?

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Kůží a masem přioděl jsi mne, a kostmi i žilami spojils mne.

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Života z milosrdenství udělil jsi mi, přesto navštěvování tvé ostříhalo dýchání mého.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Ale toto skryl jsi v srdci svém; vím, žeť jest to při tobě.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

Jakž zhřeším, hned mne šetříš, a od nepravosti mé neočišťuješ mne.

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Jestliže jsem bezbožný, běda mně; pakliť jsem spravedlivý, ani tak nepozdvihnu hlavy, nasycen jsa hanbou, a vida trápení své,

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Kteréhož vždy více přibývá. Honíš mne jako lev, a jedno po druhém divně se mnou zacházíš.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Obnovuješ svědky své proti mně, a rozmnožuješ rozhněvání své na mne; vojska jedna po druhých jsou proti mně.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

Proč jsi jen z života vyvedl mne? Ó bych byl zahynul, aby mne bylo ani oko nevidělo,

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

A abych byl, jako by mne nikdy nebylo, z života do hrobu abych byl vnesen.

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Zdaliž jest mnoho dnů mých? Ponechejž tedy a popusť mne, abych maličko pookřál,

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Prvé než odejdu tam, odkudž se zase nenavrátím, do krajiny tmavé, anobrž stínu smrti,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

Do krajiny, pravím, tmavé, kdež jest sama mrákota stínu smrti, a kdež není žádných proměn, ale sama pouhá mrákota.

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...