Job 10

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

Lelkemből útálom az életemet, megeresztem felőle panaszomat; szólok az én lelkem keserűségében.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

Azt mondom az Istennek: Ne kárhoztass engem; add tudtomra, miért perlesz velem?!

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

Jó-é az néked, hogy nyomorgatsz, hogy megútálod kezednek munkáját, és a gonoszok tanácsát támogatod?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

Testi szemeid vannak-é néked, és úgy látsz-é te, a mint halandó lát?

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

Mint a halandónak napjai, olyanok-é a te napjaid, avagy a te éveid, mint az embernek napjai?

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

Hogy az én álnokságomról tudakozol, és az én vétkem után kutatsz.

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

Jól tudod te azt, hogy én nem vagyok gonosz, még sincs, a ki kezedből kiszabadítson!

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

Kezeid formáltak engem és készítének engem egészen köröskörül, és mégis megrontasz engem?!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

Emlékezzél, kérlek, hogy mint valami agyagedényt, úgy készítettél engem, és ismét porrá tennél engem?

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

Nem úgy öntél-é engem, mint a tejet és mint a sajtot, megoltottál engem?

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

Bőrrel és hússal ruháztál fel engem, csontokkal és inakkal befedeztél engem.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

Életet és kegyelmet szerzettél számomra, és a te gondviselésed őrizte az én lelkemet.

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

De ezeket elrejtetted a te szívedben, és tudom, hogy ezt tökélted el magadban:

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

Ha vétkezem, mindjárt észreveszed rajtam, és bűnöm alól nem mentesz föl engem.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

Ha istentelen vagyok, jaj nékem; ha igaz vagyok, sem emelem föl fejemet, eltelve gyalázattal, de tekints nyomorúságomra!

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

Ha pedig felemelkednék az, mint oroszlán kergetnél engem, és ismét csudafájdalmakat bocsátanál reám.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

Megújítanád a te bizonyságidat ellenem, megöregbítenéd a te boszúállásodat rajtam; váltakozó és állandó sereg volna ellenem.

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

Miért is hoztál ki engem anyámnak méhéből? Vajha meghaltam volna, és szem nem látott volna engem!

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

Lettem volna, mintha nem is voltam volna; anyámnak méhéből sírba vittek volna!

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

Hiszen kevés napom van még; szünjék meg! Forduljon el tőlem, hadd viduljak fel egy kevéssé,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

Mielőtt oda megyek, honnét nem térhetek vissza: a sötétségnek és a halál árnyékának földébe;

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...

Az éjféli homálynak földébe, a mely olyan, mint a halál árnyékának sürű setétsége; hol nincs rend, és a világosság olyan, mint a sürű setétség.