Job 10

 Min själ är led vid livet.  Jag vill giva fritt lopp åt min klagan,  jag vill tala i min själs bedrövelse.

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

 Jag vill säga till Gud: Döm mig icke skyldig;  låt mig veta varför du söker sak mot mig.

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

 Anstår det dig att öva våld, att förkasta dina händers verk,  medan du låter ditt ljus lysa över de ogudaktigas rådslag?

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

 Har du då ögon som en varelse av kött,  eller ser du såsom människor se?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

 Är din ålder som en människas ålder,  eller äro dina år såsom en mans tider,

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

 eftersom du letar efter missgärning hos mig  och söker att hos mig finna synd,

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

 du som dock vet att jag icke är skyldig,  och att ingen finnes, som kan rädda ur din hand?

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

 Dina händer hava danat och gjort mig,  helt och i allo; och nu fördärvar du mig!

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

 Tänk på huru du formade mig såsom lera;  och nu låter du mig åter varda till stoft!

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

 Ja, du utgöt mig såsom mjölk,  och såsom ostämne lät du mig stelna.

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

 Med hud och kött beklädde du mig,  av ben och senor vävde du mig samman.

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

 Liv och nåd beskärde du mig,  och genom din vård bevarades min ande.

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

 Men därvid gömde du i ditt hjärta den tanken,  jag vet att du hade detta i sinnet:

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

 om jag syndade, skulle du vakta på mig  och icke lämna min missgärning ostraffad.

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

 Ve mig, om jag befunnes vara skyldig!  Men vore jag än oskyldig, så finge jag ej lyfta mitt huvud,  jag skulle mättas av skam och skåda min ofärd.

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

 Höjde jag det likväl, då skulle du såsom ett lejon jaga mig  och alltjämt bevisa din undermakt på mig.

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

 Nya vittnen mot mig skulle du då föra fram  och alltmer låta mig känna din förtörnelse;  med skaror efter skaror skulle du ansätta mig.

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

 Varför lät du mig då komma ut ur modersskötet?  Jag borde hava förgåtts, innan något öga såg mig,

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

 hava blivit såsom hade jag aldrig varit till;  från moderlivet skulle jag hava förts till graven.

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

 Kort är ju min tid; må han då låta mig vara,  lämna mig i fred, så att jag får en flyktig glädje,

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

 innan jag går hädan, för att aldrig komma åter,  bort till mörkrets och dödsskuggans land,

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

 till det land vars dunkel är såsom djupa vatten,  dit där dödsskugga och förvirring råder,  ja, där dagsljuset självt är såsom djupa vatten.

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...