Job 14

homo natus de muliere brevi vivens tempore repletus multis miseriis

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

quasi flos egreditur et conteritur et fugit velut umbra et numquam in eodem statu permanet

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

et dignum ducis super huiuscemodi aperire oculos tuos et adducere eum tecum in iudicium

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

quis potest facere mundum de inmundo conceptum semine nonne tu qui solus es

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

breves dies hominis sunt numerus mensuum eius apud te est constituisti terminos eius qui praeterire non poterunt

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

recede paululum ab eo ut quiescat donec optata veniat sicut mercennarii dies eius

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

lignum habet spem si praecisum fuerit rursum virescit et rami eius pullulant

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

si senuerit in terra radix eius et in pulvere emortuus fuerit truncus illius

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

ad odorem aquae germinabit et faciet comam quasi cum primum plantatum est

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

homo vero cum mortuus fuerit et nudatus atque consumptus ubi quaeso est

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

quomodo si recedant aquae de mari et fluvius vacuefactus arescat

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

sic homo cum dormierit non resurget donec adteratur caelum non evigilabit nec consurget de somno suo

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

quis mihi hoc tribuat ut in inferno protegas me ut abscondas me donec pertranseat furor tuus et constituas mihi tempus in quo recorderis mei

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

putasne mortuus homo rursum vivet cunctis diebus quibus nunc milito expecto donec veniat inmutatio mea

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

vocabis et ego respondebo tibi operi manuum tuarum porriges dexteram

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

tu quidem gressus meos dinumerasti sed parces peccatis meis

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

signasti quasi in sacculo delicta mea sed curasti iniquitatem meam

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

mons cadens defluet et saxum transfertur de loco suo

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

lapides excavant aquae et adluvione paulatim terra consumitur et homines ergo similiter perdes

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

roborasti eum paululum ut in perpetuum pertransiret inmutabis faciem eius et emittes eum

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

sive nobiles fuerint filii eius sive ignobiles non intelleget

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

attamen caro eius dum vivet dolebit et anima illius super semet ipso lugebit

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..