Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

 Människan, av kvinna född,  lever en liten tid och mättas av oro;

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

 lik ett blomster växer hon upp och vissnar bort,  hon flyr undan såsom skuggan och har intet bestånd.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

 Och till att vakta på en sådan upplåter du dina ögon,  ja, du drager mig till doms inför dig.

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

 Som om en ren skulle kunna framgå av en oren!  Sådant kan ju aldrig ske.

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

 Äro nu människans dagar oryggligt bestämda,  hennes månaders antal fastställt av dig,  har du utstakat en gräns som hon ej kan överskrida,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

 vänd då din blick ifrån henne och unna henne ro,  låt henne njuta en dagakarls glädje av sin dag.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

 För ett träd finnes ju kvar något hopp;  hugges det än ned, kan det åter skjuta skott,  och telningar behöva ej fattas därpå.

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

 Om än dess rot tynar hän i jorden  och dess stubbe dör bort i mullen,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

 så kan det grönska upp genom vattnets ångor  och skjuta grenar lik ett nyplantat träd.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

 Men om en man dör, så ligger han där slagen;  om en människa har givit upp andan, var finnes hon då mer?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

 Såsom när vattnet har förrunnit ur en sjö,  och såsom när en flod har sinat bort och uttorkat,

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

 så ligger mannen där och står ej mer upp,  han vaknar icke åter, så länge himmelen varar;  aldrig väckes han upp ur sin sömn.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

 Ack, att du ville gömma mig i dödsriket,  fördölja mig, till dess din vrede hade upphört,  staka ut för mig en tidsgräns och sedan tänka på mig --

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

 fastän ju ingen kan få liv, när han en gång är död!  Då skulle jag hålla min stridstid ut,  ända till dess att min avlösning komme.

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

 Du skulle då ropa på mig,  och jag skulle svara dig;  efter dina händers verk skulle du längta;

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

 ja, du skulle då räkna mina steg,  du skulle ej akta på min synd.

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

 I en förseglad pung låge då min överträdelse,  och du överskylde min missgärning.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

 Men såsom själva berget faller och förvittrar,  och såsom klippan flyttas ifrån sin plats,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

 såsom stenar nötas sönder genom vattnet,  och såsom mullen sköljes bort av dess flöden,  så gör du ock människans hopp om intet.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

 Du slår henne ned för alltid, och hon far hädan;  du förvandlar hennes ansikte och driver henne bort.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

 Om hennes barn komma till ära, så känner hon det icke;  om de sjunka ned till ringhet, så aktar hon dock ej på dem.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

 Hennes kropp känner blott sin egen plåga,  hennes själ blott den sorg hon själv får förnimma.