Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Omul născut din femeie, are viaţa scurtă, dar plină de necazuri.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Se naşte şi e tăiat ca o floare; fuge şi piere ca o umbră.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Şi asupra lui ai Tu ochiul deschis! Şi pe mine mă tragi la judecată cu Tine!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Cum ar putea să iasă dintr'o fiinţă necurată un om curat? Nu poate să iasă niciunul.

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Dacă zilele lui sînt hotărîte, dacă i-ai numărat lunile, dacă i-ai însemnat hotarul pe care nu -l va putea trece,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

întoarce-Ţi măcar privirile dela el, şi dă -i răgaz, să aibă măcar bucuria pe care o are simbriaşul la sfîrşitul zilei.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Un copac, şi tot are nădejde: căci cînd este tăiat, odrăsleşte din nou, şi iar dă lăstari.

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Cînd i -a îmbătrînit rădăcina în pămînt, cînd îi piere trunchiul în ţărînă,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

înverzeşte iarăş de mirosul apei, şi dă ramuri de parcă ar fi sădit din nou.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Dar omul cînd moare, rămîne întins; omul, cînd îşi dă sufletul, unde mai este?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Cum pier apele din lacuri, şi cum seacă şi se usucă rîurile,

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

aşa se culcă şi omul şi nu se mai scoală; cît vor fi cerurile, nu se mai deşteaptă, şi nu se mai scoală din somnul lui.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Ah! de m'ai ascunde în locuinţa morţilor, de m'ai acoperi pînă-Ţi va trece mînia, şi de mi-ai rîndui o vreme cînd Îţi vei aduce iarăş aminte de mine!

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Dacă omul odată mort ar putea să mai învieze, aş mai trage nădejde în tot timpul suferinţelor mele, pînă mi se va schimba starea în care mă găsesc.

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Atunci m'ai chema, şi Ţi-aş răspunde, şi Ţi-ar fi dor de făptura mînilor Tale.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Dar astăzi îmi numeri paşii, ai ochiul asupra păcatelor mele;

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

călcările mele de lege sînt pecetluite într'un mănunchi, şi născoceşti fărădelegi în sarcina mea.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Cum se prăbuşeşte muntele şi piere, cum piere stînca din locul ei,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

cum este mîncată piatra de ape, şi cum este luat pămîntul de rîu: aşa nimiceşti Tu nădejdea omului.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Îl urmăreşti într'una, şi se duce; Îi schimonoseşti faţa, şi apoi îi dai drumul.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

De ajung fiii lui la cinste, el nu ştie nimic; de sînt înjosiţi, habar n'are.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

Numai pentru el simte durere în trupul lui, numai pentru el simte întristare în sufletul lui.``