Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Et menneske, født av en kvinne, lever en kort tid og mettes med uro.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Som en blomst skyter han op og visner, han farer bort som skyggen og holder ikke stand.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Endog over en sådan holder du dine øine åpne, og mig fører du frem for din domstol!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Kunde det bare komme en ren av en uren! Ikke én!

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Når hans dager er fastsatt, hans måneders tall bestemt hos dig, når du har satt ham en grense som han ikke kan overskride,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

så vend ditt øie bort fra ham, så han kan ha ro så vidt at han kan glede sig som en dagarbeider ved sin dag!

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

For treet er det håp; om det hugges, så spirer det igjen, og på nye skudd mangler det ikke;

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

om dets rot eldes i jorden, og dets stubb dør ut i mulden,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

så setter det allikevel knopper ved eimen av vannet og skyter grener som et nyplantet tre.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Men når en mann dør, så ligger han der, når et menneske opgir ånden, hvor er han da?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Som vannet minker bort i en sjø, og som en elv efterhånden blir grunnere og tørker ut,

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

så legger et menneske sig ned og reiser sig ikke igjen; så lenge himmelen er til, våkner de ikke - de vekkes ikke op av sin søvn.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Å om du vilde gjemme mig i dødsriket og skjule mig der til din vrede var over - om du vilde sette mig et tidsmål og så komme mig i hu!

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Når en mann dør, lever han da op igjen? Alle min krigstjenestes dager skulde jeg da vente, til min avløsning kom;

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

du skulde da rope, og jeg skulde svare dig; efter dine henders verk skulde du lenges.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Men nu teller du mine skritt og akter stadig på min synd.

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Forseglet i en pung ligger min brøde, og du syr til over min misgjerning.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Men som et fjell faller og smuldres bort, og en klippe flyttes fra sitt sted,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

som vannet huler ut stener og flommen skyller bort mulden, således gjør du menneskets håp til intet;

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

du overvelder ham for alltid, og han farer bort; du forvender hans åsyn og lar ham fare.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Kommer hans barn til ære, da vet han det ikke, og blir de ringeaktet, da blir han det ikke var.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

Bare over ham selv kjenner hans legeme smerte, og bare over ham selv sørger hans sjel.