Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

L’uomo, nato di donna, vive pochi giorni, e sazio d’affanni.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Spunta come un fiore, poi è reciso; fugge come un’ombra, e non dura.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

E sopra un essere così, tu tieni gli occhi aperti! e mi fai comparir teco in giudizio!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Chi può trarre una cosa pura da una impura? Nessuno.

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Giacché i suoi giorni son fissati, e il numero de’ suoi mesi dipende da te, e tu gli hai posto un termine ch’egli non può varcare,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

storna da lui lo sguardo, sì ch’egli abbia un po’ di requie, e possa godere come un operaio la fine della sua giornata.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Per l’albero, almeno c’è speranza; se è tagliato, rigermoglia e continua a metter rampolli.

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Quando la sua radice è invecchiata sotto terra, e il suo tronco muore nel suolo,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

a sentir l’acqua, rinverdisce e mette rami come una pianta nuova.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Ma l’uomo muore e perde ogni forza; il mortale spira e… dov’è egli?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Le acque del lago se ne vanno, il fiume vien meno e si prosciuga;

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

così l’uomo giace, e non risorge più; finché non vi sian più cieli, ei non si risveglierà né sarà più destato dal suo sonno.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Oh, volessi tu nascondermi nel soggiorno de’ morti, tenermi occulto finché l’ira tua sia passata, fissarmi un termine, e poi ricordarti di me!…

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Se l’uomo, dopo morto, potesse ritornare in vita, aspetterei tutti i giorni della mia fazione, finché giungesse l’ora del mio cambio;

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

tu mi chiameresti e io risponderei, tu brameresti rivedere l’opera delle tue mani.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Ma ora tu conti i miei passi, tu osservi i miei peccati;

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

le mie trasgressioni sono sigillate in un sacco, e alle mie iniquità, altre ne aggiungi.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

La montagna frana e scompare, la rupe e divelta dal suo luogo,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

le acque rodono la pietra, le loro inondazioni trascinan via la terra: così tu distruggi la speranza dell’uomo.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Tu lo sopraffai una volta per sempre, ed egli se ne va; gli muti il sembiante, e lo mandi via.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Se i suoi figliuoli salgono in onore, egli lo ignora; se vengono in dispregio, ei non lo vede;

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

questo solo sente: che il suo corpo soffre, che l’anima sua è in lutto".