Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Ihminen, vaimosta syntynyt, elää vähän aikaa, ja on täynnä levottomuutta,

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Kasvaa niinkuin kukkanen, ja kaatuu; pakenee niinkuin varjo, ja ei pysy.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Ja senkaltaisen päälle sinä avaat silmäs, ja vedät minun kanssasi oikeuden eteen.

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Kuka löytää puhtaan niiden seassa, kussa ei puhdasta ole?

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Hänellä on määrätty aika, hänen kuukauttensa luku on sinun tykönäs: sinä olet määrän asettanut hänen eteensä, jota ei hän taida käydä ylitse.

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

Luovu hänestä, että hän sais levätä, niinkauvan kuin hänen aikansa tulee, jota hän odottaa niinkuin palkollinen.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Puulla on toivo, ehkä se hakattaisiin, että se uudistetaan, ja sen vesat kasvavat jälleen:

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Ehkä sen juuret vanhenevat maassa, ja kanto mätänee mullassa,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

Kuitenkin se versoo jälleen veden märkyydestä, ja kasvaa niinkuin se istutettu olis.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Mutta kussa ihminen on, koska hän kuollut, hukkunut ja pois on?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Niinkuin vesi juoksee ulos merestä, ja oja kureentuu ja kuivettuu,

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

Niin on ihminen, kuin hän kuollut on, ei hän nouse: niinkauvan kuin taivas pysyy, ei he virkoo eikä herää unestansa.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

O jospa sinä minun hautaan kätkisit ja peittäisit minun, niinkauvan kuin vihas menis pois, ja asettaisit minulle määrän muistaakses minua.

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Luuletkos kuolleen ihmisen tulevan eläväksi jälleen? Minä odotan joka päivä niinkauvan kuin minä sodin, siihenasti että minun muutteeni tulee,

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Että sinä kutsuisit minua, ja minä vastaisin sinua, ja ettes hylkäisi käsialaas;

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Sillä sinä olet jo lukenut kaikki minun askeleeni: etkös ota vaaria minun synneistäni?

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Minun rikokseni olet sinä lukinnut lyhteesen, ja pannut kokoon minun vääryyteni.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Jos tosin vuori kaatuu ja katoo, ja vaha siirtyy sialtansa,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

Vesi kuluttaa kivet, ja virta vie maan pois, ja mitä sen päällä itse kasvaa: niin sinä myös ihmisen toivon kadotat.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Sinä olet häntä voimallisempi ijankaikkisesti, ja hänen täytyy mennä pois. Sinä muutat hänen kasvonsa, ja annat hänen mennä.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Ovatko hänen lapsensa kunnniassa, sitä ei hän tiedä, taikka ovatko he ylönkatseessa, sitä ei hän ymmärrä.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

Kuitenkin niinkauvan kuin hän kantaa lihaa, täytyy hänen olla vaivassa, ja niinkauvan kuin hänen sielunsa on hänessä, täytyy hänen murhetta kärsiä.