Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Mennesket, født af en Kvinde, hans Liv er stakket, han mættes af Uro;

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

han spirer som Blomsten og visner, flyr som Skyggen, står ikke fast.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Og på ham vil du rette dit Øje, ham vil du stævne for Retten!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Ja, kunde der komme en ren af en uren! Nej, end ikke een!

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Når hans Dages Tal er fastsat, hans Måneder talt hos dig, og du har sat ham en uoverskridelig Grænse,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

tag så dit Øje fra ham, lad ham i Fred, at han kan nyde sin Dag som en Daglejer!

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Thi for et Træ er der Håb: Fældes det, skyder det atter, det fattes ej nye Skud;

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

ældes end Roden i Jorden, dør end Stubben i Mulde:

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

lugter det Vand, får det nye Skud, skyder Grene som nyplantet Træ;

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

men dør en Mand, er det ude med ham, udånder Mennesket, hvor er han da?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Som Vand løber ud af Søen og Floden svinder og tørres,

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

så lægger Manden sig, rejser sig ikke, vågner ikke, før Himlen forgår, aldrig vækkes han af sin Søvn.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Tag dog og gem mig i Dødens Rige, skjul mig, indtil din Vrede er ovre, sæt mig en Frist og kom mig i Hu!

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Om Manden dog døde for atter at leve! Da vented jeg rolig al Stridens Tid, indtil min Afløsning kom;

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

du skulde kalde - og jeg skulde svare længes imod dine Hænders Værk!

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Derimod tæller du nu mine Skridt, du tilgiver ikke min Synd,

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

forseglet ligger min Brøde i Posen, og over min Skyld har du lukket til.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Nej, ligesom Bjerget skrider og falder, som Klippen rokkes fra Grunden,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

som Vandet udhuler Sten og Plaskregn bortskyller Jord, så har du udslukt Menneskets Håb.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

For evigt slår du ham ned, han går bort, skamskænder hans Ansigt og lader ham fare.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Hans Sønner hædres, han ved det ikke, de synker i Ringhed, han mærker det ikke;

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

ikkun hans eget Kød volder Smerte, ikkun hans egen Sjæl volder Sorg.