Job 14

Mennesket, født af en Kvinde, hans Liv er stakket, han mættes af Uro;

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

han spirer som Blomsten og visner, flyr som Skyggen, står ikke fast.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Og på ham vil du rette dit Øje, ham vil du stævne for Retten!

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Ja, kunde der komme en ren af en uren! Nej, end ikke een!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Når hans Dages Tal er fastsat, hans Måneder talt hos dig, og du har sat ham en uoverskridelig Grænse,

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

tag så dit Øje fra ham, lad ham i Fred, at han kan nyde sin Dag som en Daglejer!

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

Thi for et Træ er der Håb: Fældes det, skyder det atter, det fattes ej nye Skud;

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

ældes end Roden i Jorden, dør end Stubben i Mulde:

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

lugter det Vand, får det nye Skud, skyder Grene som nyplantet Træ;

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

men dør en Mand, er det ude med ham, udånder Mennesket, hvor er han da?

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Som Vand løber ud af Søen og Floden svinder og tørres,

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

så lægger Manden sig, rejser sig ikke, vågner ikke, før Himlen forgår, aldrig vækkes han af sin Søvn.

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

Tag dog og gem mig i Dødens Rige, skjul mig, indtil din Vrede er ovre, sæt mig en Frist og kom mig i Hu!

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Om Manden dog døde for atter at leve! Da vented jeg rolig al Stridens Tid, indtil min Afløsning kom;

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

du skulde kalde - og jeg skulde svare længes imod dine Hænders Værk!

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Derimod tæller du nu mine Skridt, du tilgiver ikke min Synd,

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

forseglet ligger min Brøde i Posen, og over min Skyld har du lukket til.

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Nej, ligesom Bjerget skrider og falder, som Klippen rokkes fra Grunden,

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

som Vandet udhuler Sten og Plaskregn bortskyller Jord, så har du udslukt Menneskets Håb.

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

For evigt slår du ham ned, han går bort, skamskænder hans Ansigt og lader ham fare.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Hans Sønner hædres, han ved det ikke, de synker i Ringhed, han mærker det ikke;

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

ikkun hans eget Kød volder Smerte, ikkun hans egen Sjæl volder Sorg.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..