Job 14

Čovjek koga je žena rodila kratka je vijeka i pun nevolja.

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

K'o cvijet je nikao i vene već, poput sjene bježi ne zastajuć'.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

Na takva, zar, ti oči otvaraš i preda se na sud ga izvodiš?

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Tko će čisto izvuć' iz nečista? Nitko!

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Pa kad su njegovi dani odbrojeni, kad mu broj mjeseci o tebi ovisi, kad mu granicu stavljaš neprijelaznu,

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

skini s njega pogled da počinut' može, poput najamnika da svoj dan uživa.

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

TÓa ni drvu nije nada sva propala, posječeno, ono opet prozeleni i mladice nove iz njega izbiju.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Ako mu korijen i ostari u zemlji, ako mu se panj i sasuši u prahu,

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

oćutjevši vodu, ono će propupat' i pustiti grane kao stablo novo.

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

Al' kad čovjek umre, ostaje pokošen, kad smrtnik izdahne, gdje li je on tada?

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Može sva voda iz mora ispariti i presahnut' rijeke, isušit posvema',

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

al' čovjek kad legne, ne ustaje više, dok nebesa bude, neće se podići, od sna se svojega probuditi neće.

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

O, kad bi me htio skriti u Šeolu, zakloniti me dok srdžba ti ne mine, dÓati mi rok kad ćeš me se spomenuti,

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

- jer, kad umre čovjek, zar uskrsnut' može? - čekao bih te sve dane vojske svoje dok ne bi došao da mi smjenu dadeš.

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Zvao bi me, a ja bih se odazvao: zaželio si se djela svojih ruku.

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

A sad nad svakim mojim vrebaš korakom, nijednog mi grijeha nećeš oprostiti,

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

u vreći si prijestup moj zapečatio i krivicu moju svu si zapisao.

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Vaj! K'o što se jednom uruši planina, k'o što se hridina s mjesta svog odvali,

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

k'o što voda kamen s vremenom istroši, a pljusak bujicom zemlju svu sapere, tako uništavaš nadu u čovjeku.

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

Oborio si ga - on ode za svagda, nagrđena lica, otjeran, odbačen.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Djecu mu poštuju - o tom ništa ne zna; ako su prezrena - o tom ne razmišlja.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

On jedino pati zbog svojega tijela, on jedino tuži zbog svojeg života."

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..