Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Ανθρωπος γεγεννημενος εκ γυναικος ειναι ολιγοβιος και πληρης ταραχης

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

αναβλαστανει ως ανθος και κοπτεται φευγει ως σκια και δεν διαμενει.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Και επι τοιουτον ανοιγεις τους οφθαλμους σου, και με φερεις εις κρισιν μετα σου;

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Τις δυναται να εξαγαγη καθαρον απο ακαθαρτου; ουδεις.

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Επειδη αι ημεραι αυτου ειναι προσδιωρισμεναι, ο αριθμος των μηνων αυτου ευρισκεται παρα σοι, και συ εθεσας τα ορια αυτου, και δεν δυναται να υπερβη αυτα,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

αποστρεψον απ αυτου, δια να ησυχαση, εωσου χαιρων εκπληρωση ως μισθωτος την ημεραν αυτου.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

Διοτι περι του δενδρου, εαν κοπη, ειναι ελπις οτι θελει αναβλαστησει, και οτι ο τρυφερος αυτου βλαστος δεν θελει εκλειψει.

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Και αν η ριζα αυτου παλαιωθη εν τη γη και ο κορμος αυτου αποθανη εν τω χωματι,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

ομως δια της οσμης του υδατος θελει αναβλαστησει και θελει εκβαλει κλαδους ως νεοφυτον.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Αλλ ο ανθρωπος αποθνησκει και παρερχεται και ο ανθρωπος εκπνεει, και που ειναι;

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Καθως τα υδατα εκλειπουσιν εκ της θαλασσης και ο ποταμος στειρευει και ξηραινεται,

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

ουτως ο ανθρωπος, αφου κοιμηθη, δεν ανισταται εωσου οι ουρανοι μη υπαρξωσι, δεν θελουσιν εξυπνησει, και δεν θελουσιν εγερθη εκ του υπνου αυτων.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

Ειθε να με εκρυπτες εν τω ταφω, να με εσκεπαζες εωσου παρελθη η οργη σου, να προσδιωριζες εις εμε προθεσμιαν, και τοτε να με ενθυμηθης

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

Εαν αποθανη ο ανθρωπος, θελει αναζησει; πασας τας ημερας της εκστρατειας μου θελω περιμενει, εωσου ελθη η απαλλαγη μου.

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Θελεις καλεσει, και εγω θελω σοι αποκριθη θελεις επιβλεψει εις το εργον των χειρων σου.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

Διοτι τωρα αριθμεις τα διαβηματα μου δεν παραφυλαττεις τας αμαρτιας μου;

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

Η παραβασις μου ειναι επεσφραγισμενη εν βαλαντιω, και επισημειονεις την ανομιαν μου.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Βεβαιως το μεν ορος πιπτον εξουδενουται, ο δε βραχος μετακινειται απο του τοπου αυτου.

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

Τα υδατα τρωγουσι τας πετρας αι πλημμυραι αυτων παρασυρουσι το χωμα της γης ουτω συ καταστρεφεις την ελπιδα του ανθρωπου,

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

υπερισχυεις παντοτε εναντιον αυτου, και αυτος παρερχεται μεταβαλλεις την οψιν αυτου και αποπεμπεις αυτον.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Οι υιοι αυτου υψουνται, και αυτος δεν εξευρει και ταπεινουνται, και αυτος δεν εννοει ουδεν περι αυτων.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

Μονον η σαρξ αυτου επ αυτου θελει πονει, και η ψυχη αυτου εν αυτω θελει πενθει.