II Corinthians 3

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

Begynde vi atter at anbefale os selv? eller behøve vi, som nogle, Anbefalingsbreve til eder eller fra eder?

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

I ere vort Brev, som er indskrevet i vore Hjerter, og som kendes og læses af alle Mennesker,

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

idet det ligger klart som Dagen, at I ere et Kristi Brev, udfærdiget af os, indskrevet ikke med Blæk, men med den levende Guds Ånd, ikke på Stentavler, men på Hjerters Kødtavler.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

Men en sådan Tillid have vi til Gud ved Kristus,

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

ikke at vi af os selv ere dygtige til at udtænke noget som ud af os selv; men vor Dygtighed er af Gud,

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

som også gjorde os dygtige til at være en ny Pagts Tjenere, ikke Bogstavens, men Åndens; thi Bogstaven ihjelslår, men Ånden levendegør.

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

Men når Dødens Tjeneste, med Bogstaver indristet i Sten, fremtrådte i Herlighed, så at Israels Børn ikke kunde fæste Øjet på Moses's Ansigt på Grund af hans Ansigts Herlighed, som dog forsvandt,

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

hvorledes skal da ikke Åndens Tjeneste end mere være i Herlighed?

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

Thi når Fordømmelsens Tjeneste havde Herlighed, er meget mere Retfærdighedens Tjeneste rig på Herlighed.

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

Ja, det herlige er jo i dette Tilfælde endog uden Herlighed i Sammenligning med den endnu større Herlighed.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Thi når det, der forsvandt, fremtrådte med Herlighed, da skal meget mere det, der bliver, være i Herlighed.

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

Efterdi vi altså have et sådant Håb, gå vi frem med stor Frimodighed

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

og gøre ikke som Moses, der lagde et Dække over sit Ansigt, for at Israels Børn ikke skulde fæste Øjet på, at det, der forsvandt, fik Ende.

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

Men deres Tanker bleve forhærdede; thi indtil den Dag i Dag forbliver det samme Dække over Oplæsningen af den gamle Pagt uden at tages bort; thi i Kristus er det, at det svinder.

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

Men der ligger indtil denne Dag et Dække over deres Hjerte, når Moses oplæses;

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

når de derimod omvende sig til Herren, da borttages Dækket.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

Men Herren er Ånden, og hvor Herrens Ånd er, er der Frihed.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

Men alle vi, som med ubedækket Ansigt skue Herrens Herlighed som i et Spejl, blive forvandlede til det samme Billede, fra Herlighed til Herlighed, så som det er fra Åndens Herre.