Job 14

Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

Čovjek koga je žena rodila kratka je vijeka i pun nevolja.

вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

K'o cvijet je nikao i vene već, poput sjene bježi ne zastajuć'.

І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

Na takva, zar, ti oči otvaraš i preda se na sud ga izvodiš?

Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

Tko će čisto izvuć' iz nečista? Nitko!

Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

Pa kad su njegovi dani odbrojeni, kad mu broj mjeseci o tebi ovisi, kad mu granicu stavljaš neprijelaznu,

відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

skini s njega pogled da počinut' može, poput najamnika da svoj dan uživa.

Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

TÓa ni drvu nije nada sva propala, posječeno, ono opet prozeleni i mladice nove iz njega izbiju.

якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

Ako mu korijen i ostari u zemlji, ako mu se panj i sasuši u prahu,

то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

oćutjevši vodu, ono će propupat' i pustiti grane kao stablo novo.

А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

Al' kad čovjek umre, ostaje pokošen, kad smrtnik izdahne, gdje li je on tada?

Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

Može sva voda iz mora ispariti i presahnut' rijeke, isušit posvema',

так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

al' čovjek kad legne, ne ustaje više, dok nebesa bude, neće se podići, od sna se svojega probuditi neće.

О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

O, kad bi me htio skriti u Šeolu, zakloniti me dok srdžba ti ne mine, dÓati mi rok kad ćeš me se spomenuti,

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

- jer, kad umre čovjek, zar uskrsnut' može? - čekao bih te sve dane vojske svoje dok ne bi došao da mi smjenu dadeš.

Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Zvao bi me, a ja bih se odazvao: zaželio si se djela svojih ruku.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

A sad nad svakim mojim vrebaš korakom, nijednog mi grijeha nećeš oprostiti,

провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

u vreći si prijestup moj zapečatio i krivicu moju svu si zapisao.

Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

Vaj! K'o što se jednom uruši planina, k'o što se hridina s mjesta svog odvali,

каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

k'o što voda kamen s vremenom istroši, a pljusak bujicom zemlju svu sapere, tako uništavaš nadu u čovjeku.

Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

Oborio si ga - on ode za svagda, nagrđena lica, otjeran, odbačen.

Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

Djecu mu poštuju - o tom ništa ne zna; ako su prezrena - o tom ne razmišlja.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..

On jedino pati zbog svojega tijela, on jedino tuži zbog svojeg života."