II Corinthians 3

Αρχιζομεν παλιν να συνιστωμεν εαυτους; η μηπως εχομεν χρειαν, καθως τινες, συστατικων επιστολων προς εσας η συστατικων απο σας;

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

Σεις εισθε η επιστολη ημων, εγγεγραμμενη εν ταις καρδιαις ημων, γινωσκομενη και αναγινωσκομενη υπο παντων ανθρωπων,

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

και φανερονεσθε οτι εισθε επιστολη Χριστου, γενομενη δια της διακονιας ημων, εγγεγραμμενη ουχι με μελανην, αλλα με το Πνευμα του Θεου του ζωντος, ουχι εις πλακας λιθινας, αλλ εις πλακας σαρκινας της καρδιας.

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

Τοιαυτην δε πεποιθησιν εχομεν δια του Χριστου προς τον Θεον.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

Ουχι διοτι ειμεθα ικανοι αφ εαυτων να νοησωμεν τι ως εξ ημων αυτων, αλλ ικανοτης ημων ειναι εκ του Θεου,

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

οστις και εκαμεν ημας ικανους να ημεθα διακονοι της καινης διαθηκης, ουχι του γραμματος, αλλα του πνευματος διοτι το γραμμα θανατονει, το δε πνευμα ζωοποιει.

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

Αλλ εαν η διακονια του θανατου η εν γραμμασιν εντετυπωμενη εις λιθους εγεινεν ενδοξος, ωστε οι υιοι Ισραηλ δεν ηδυναντο να ενατενισωσιν εις το προσωπον του Μωυσεως δια την δοξαν του προσωπου αυτου την μελλουσαν να καταργηθη,

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

πως η διακονια του Πνευματος δεν θελει εισθαι μαλλον ενδοξος;

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

διοτι αν η διακονια της κατακρισεως ηναι δοξα, πολλω μαλλον η διακονια της δικαιοσυνης υπερεχει κατα την δοξαν.

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

Διοτι ουδε εδοξασθη εν τουτω τω μερει το δεδοξασμενον ενεκεν της υπερβαλλουσης δοξης.

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

Επειδη εαν το μελλον να καταργηθη ητο ενδοξον, πολλω μαλλον το μενον ειναι ενδοξον.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Εχοντες λοιπον τοιαυτην ελπιδα πολλην παρρησιαν μεταχειριζομεθα,

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

και ουχι καθως ο Μωυσης εβαλλε καλυμμα επι το προσωπον αυτου δια να μη ατενισωσιν οι υιοι Ισραηλ εις το τελος του μελλοντος να καταργηθη.

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

Αλλ ετυφλωθησαν αι διανοιαι αυτων. Διοτι εως της σημερον το αυτο καλυμμα μενει εν τη αναγνωσει της παλαιας διαθηκης, μη ανακαλυπτομενον, επειδη καταργειται δια του Χριστου,

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

αλλ εως σημερον, οταν αναγινωσκηται ο Μωυσης, καλυμμα κειται επι της καρδιας αυτων

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

οταν ομως επιστρεψη προς τον Κυριον, θελει αφαιρεθη το καλυμμα.

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

Ο δε Κυριος ειναι το Πνευμα και οπου ειναι το Πνευμα του Κυριου, εκει ελευθερια.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

ημεις δε παντες βλεποντες ως εν κατοπτρω την δοξαν του Κυριου με ανακεκαλυμμενον προσωπον, μεταμορφουμεθα εις την αυτην εικονα απο δοξης εις δοξαν, καθως απο του Πνευματος του Κυριου.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.