II Corinthians 3

Begynner vi atter å gi oss selv skussmål, eller mon vi, således som visse folk, trenger til skussmålsbrev til eder eller fra eder?

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

I er vårt brev, innskrevet i våre hjerter, kjent og lest av alle mennesker,

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

idet det blir vitterlig at I er Kristi brev, tilblitt ved vår tjeneste, innskrevet ikke med blekk, men med den levende Guds Ånd, ikke på stentavler, men på hjertets kjødtavler.

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

Men en sådan tillit har vi til Gud ved Kristus,

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

ikke at vi av oss selv duer til å uttenke noget som av oss selv, men vår duelighet er av Gud,

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

som og gjorde oss duelige til å være tjenere for en ny pakt, ikke for bokstav, men for Ånd; for bokstaven slår ihjel, men Ånden gjør levende.

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

Dersom da dødens tjeneste, som med bokstaver var innhugget i stener, fremtrådte i herlighet, så at Israels barn ikke tålte å se på Mose åsyn for hans åsyns herlighets skyld, som dog svant,

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

hvor skal da ikke Åndens tjeneste enn mere være i herlighet!

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

For dersom fordømmelsens tjeneste er herlighet, da er rettferdighetens tjeneste ennu langt mere rik på herlighet;

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

for det herlige har i dette stykke ingen herlighet mot hin overvettes rike herlighet.

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

For når det som svinner, var i herlighet, da skal meget mere det som blir, være i herlighet.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Eftersom vi da har et sådant håp, går vi frem med stor frimodighet,

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

og gjør ikke som Moses, som la et dekke over sitt åsyn, forat Israels barn ikke skulde skue enden av det som svant.

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

Men deres sinn er blitt forherdet; for like til denne dag blir det samme dekke liggende når de leser den gamle pakt, uten at det blir åpenbaret at den opheves i Kristus.

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

Men til denne dag ligger et dekke over deres hjerte når Moses leses;

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

men når det omvender sig til Herren, blir dekket tatt bort.

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

Men Herren er Ånden, og hvor Herrens Ånd er, der er frihet.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

Men vi som med utildekket åsyn skuer Herrens herlighet som i et speil; vi blir alle forvandlet til det samme billede fra herlighet til herlighet, som av Herrens Ånd.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.