Hebrews 6

Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,

La oss derfor gå forbi barnelærdommen om Kristus og skride frem mot det fullkomne, så vi ikke atter legger grunnvollen med omvendelse fra døde gjerninger og tro på Gud,

науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.

med lære om dåp og håndspåleggelse, om dødes opstandelse og evig dom

Зробимо й це, коли Бог дозволить.

Og dette vil vi gjøre, om Gud gir lov til det.

Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,

For det er umulig at de som engang er blitt oplyst og har smakt den himmelske gave og fått del i den Hellige Ånd

і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,

og har smakt Guds gode ord og den kommende verdens krefter, og så faller fra, atter kan fornyes til omvendelse,

та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

da de på ny korsfester Guds Sønn for sig og gjør ham til spott.

Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.

For den jord som drikker regnet som ofte faller på den, og som bærer gagnlig grøde for dem den dyrkes for, den får velsignelse fra Gud;

Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.

men bærer den torner og tistler, da er den uduelig og forbannelse nær, og enden med den er å brennes.

Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

Men om eder, I elskede, er vi visse på det som bedre er, og som hører til frelse, enda vi taler således.

Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.

For Gud er ikke urettferdig, så han skulde glemme eders verk og den kjærlighet I har vist mot hans navn, idet I har tjent og ennu tjener de hellige.

Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

Men vi ønsker at enhver av eder må vise den samme iver for den fulle visshet i håpet inntil enden,

щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.

forat I ikke skal bli trege, men efterfølge dem som ved tro og tålmod arver løftene.

Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,

For da Gud gav Abraham løftet, svor han ved sig selv, eftersom han ingen større hadde å sverge ved, og sa:

говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!

Sannelig, jeg vil rikelig velsigne dig og storlig mangfoldiggjøre dig;

І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.

og da han således hadde ventet tålmodig, opnådde han det som var lovt.

Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.

For mennesker sverger jo ved den større, og eden er dem en ende på all motsigelse, til stadfestelse.

Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

Derfor, da Gud vilde enn mere vise løftets arvinger hvor uryggelig hans vilje var, gikk han imellem med en ed,

щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

forat vi ved to uryggelige ting, hvori Gud umulig kunde lyve, skulde ha en sterk trøst, vi som har tatt vår tilflukt til å gripe det håp som venter oss,

що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,

det vi har som et anker for sjelen, et som er trygt og fast og når innenfor forhenget,

куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.

hvor Jesus gikk inn som forløper for oss, idet han blev yppersteprest til evig tid efter Melkisedeks vis.