II Corinthians 3

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

Elkezdjük-é ismét ajánlgatni magunkat? Vagy talán szükségünk van, mint némelyeknek, ajánló levelekre hozzátok, avagy tőletek?

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

A mi levelünk ti vagytok, beírva a mi szívünkbe, a melyet ismer és olvas minden ember;

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

A kik felől nyilvánvaló, hogy Krisztusnak a mi szolgálatunk által szerzett levele vagytok, nem tentával, hanem az élő Isten Lelkével írva; nem kőtáblákra, hanem a szívnek hústábláira.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

Ilyen bizodalmunk pedig Isten iránt a Krisztus által van.

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

Nem mintha magunktól volnánk alkalmatosak valamit gondolni, úgy mint magunkból; ellenkezőleg a mi alkalmatos voltunk az Istentől van:

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

A ki alkalmatosokká tett minket arra, hogy új szövetség szolgái legyünk, nem betűé, hanem léleké; mert a betű megöl, a lélek pedig megelevenít.

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

Ha pedig a halálnak betűkkel kövekbe vésett szolgálata dicsőséges vala, úgyhogy Izráel fiai nem is nézhettek Mózes orczájára arczának elmúló dicsősége miatt:

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

Hogyne volna még inkább dicsőséges a léleknek szolgálata?

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

Mert ha a kárhoztatás szolgálata dicsőséges, mennyivel inkább dicsőséges az igazság szolgálata?

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

Sőt a dicsőített nem is dicsőséges ebben a részben az őt meghaladó dicsőség miatt.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Mert ha dicsőséges az elmulandó, sokkal inkább dicsőséges, a mi megmarad.

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

Azért ilyen reménységben nagy nyiltsággal szólunk;

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

És nem, miként Mózes, *a ki* leplet borított az orczájára, hogy ne lássák Izráel fiai az elmulandónak végét.

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

De megtompultak az ő elméik. Mert ugyanaz a lepel mind e mai napig ott van az ó szövetség olvasásánál felfedetlenül, mivelhogy a Krisztusban tűnik el;

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

Sőt mind máig, a mikor csak olvassák Mózest, lepel borul az ő szívökre.

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

Mikor pedig megtér az Úrhoz, lehull a lepel.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

Az Úr pedig a Lélek; és a hol az Úrnak Lelke, ott a szabadság.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

Mi pedig az Úrnak dicsőségét mindnyájan fedetlen arczczal szemlélvén, ugyanazon ábrázatra elváltozunk, dicsőségről dicsőségre, úgy mint az Úrnak Lelkétől.