Isaiah 2

Слово, що його бачив Ісая, син Амосів, про Юдею та про Єрусалим:

Tämä on se, minkä Jesaia Amotsin poika näki Juudasta ja Jerusalemista.

І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір'я, і полинуть до неї всі люди.

Viimeisenä aikana pitää sen vuoren, jolla Herran huone on, vahvan oleman, korkiampi kuin kaikki vuoret, ja korotettaman kukkulain ylitse; ja kaikki pakanat pitää sinne juokseman.

І підуть численні народи та й скажуть: Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє з Єрусалиму.

Ja paljo kansaa pitää sinne menemän, ja sanoman: tulkaat, astukaamme ylös Herran vuorelle, Jakobin Jumalan huoneeseen, että hän opettais meille teitänsä, ja me vaeltaisimme hänen poluillansa; sillä Zionista on laki tuleva, ja Herran sana Jerusalemista.

І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!

Ja hän tuomitsee pakanain seassa, ja rankaisee monta kansaa. Silloin heidän pitää miekkansa vannaksi tekemän, ja keihäänsä vikahteeksi; sillä ei yhdenkään kansan pidä toista kansaa vastaan miekkaa nostaman, eikä silleen tottuman sotimaan.

Доме Яковів, ідіть, і попростуємо в світлі Господньому!

Tulkaat, te Jakobin huoneesta, vaeltakaamme Herran valkeudessa.

Бо Ти був покинув народа Свого, дім Яковів, бо повні безладдя зо сходу вони, та ворожбитів, немов филистимляни, і накладають із дітьми чужинців.

Mutta sinä olet sinun kansas Jakobin huoneen hyljännyt; sillä he rikkovat enemmän kuin itäläiset, ja ovat päiväin valitsiat, niinkuin Philistealaiset, ja sallivat muukalaiset lapset moneksi tulla.

І наповнився край його сріблом та золотом, і немає кінця його скарбам. І наповнився край його кіньми, і немає кінця колесницям його.

Heidän maansa on täynnä hopiaa ja kultaa, ja heidän rikkaudellansa ei ole loppua; heidän maansa on täynnä hevosia, ja heidän rattaillansa ei ole loppua.

І наповнився край його ідолами, він кланяється ділу рук своїх, тому, що зробили були його пальці,

Heidän maansa on myös täynnä epäjumalia; he kumartavat käsialaansa, jotka heidän sormensa tehneet ovat.

і поклонилась людина, і чоловік упокорився... А Ти їм не даруй!

Siellä yhteinen kansa kumartelee, siellä sankarit heitänsä nöyryyttävät, joka et heille anna anteeksi.

Іди в скелю, і сховайся у порох від страху Господнього, і від пишноти Його величі!

Mene kallioon, ja kätke sinuas maahan, Herran pelvon edestä, ja hänen kunniallisen majesteettinsa edestä.

Горді очі людини поникнуть, і буде обнижена людська високість, і буде високим Сам тільки Господь того дня!

Sillä kaikki korkiat silmät alennetaan, ja jotka jaloimmat kansoissa ovat, täytyy itsensä notkistaa; sillä Herra on yksinänsä sinä aikana korkein.

Бо настане день Господа Саваота на все горде й високе, і на все висунене, і понижене буде воно,

Sillä Herran Zebaotin päivä käy kaiken koreuden ja korkeuden ylitse, ja kaikkein paisuneiden ylitse, että ne alennettaisiin,

і на всі кедри ливанські, високі та висунені, і на всілякі башанські дуби,

Ja kaikkein korkiain ja korotettuin sedrein ylitse Libanonissa, ja kaikkein tammein ylitse Basanissa;

і на всі гори високі, і на всі згір'я піднесені,

Niin myös kaikkein korkiain vuorten ylitse, ja kaikkein korotettuin kukkulain ylitse,

і на всі башти високі, і на всі мури стрімкі,

Ja jokaisen korkian tornin ylitse, ja kaikkein vahvain muurein ylitse;

і на всі кораблі із Таршішу, і на все, на що дивимося пожадливо!

Niin myös kaikkein haahtein ylitse meressä, ja kaiken kauniin käsialan ylitse;

І понизиться гордість людини, й обнижена буде високість людей, і буде високим Сам тільки Господь того дня,

Että kaikki ihmisten korkeus pitää notkistaman hänensä, ja nöyryyttämän itsensä, mitä ihmisessä korkiaa on; ja Herra yksin on silloin korkia oleva.

а божища зовсім минуться!

Ja epäjumalain pitää ratki hukkuman.

І вони підуть до скельних печер та до пороху в ями від страху Господнього і від пишноти Його величі, коли прийде Він острах збудити на землі!

Silloin mennään vuorten rotkoihin ja maan kuoppiin, Herran pelvon tähden, ja hänen kunniallisen majesteettinsa tähden, kuin hän nousee maata peljättämään.

Покине людина того дня божків своїх срібних і божків своїх золотих, що собі наробила була, щоб вклонятись кротам і кажанам,

Silloin pitää jokaisen hopiaiset ja kultaiset epäjumalansa heittämän pois, jotka hän on teettänyt kumartaaksensa, myyräin ja yökköin kuvat,

щоб піти у печери й розщілини скельні від страху Господнього і від слави величчя Його, коли прийде Він острах збудити на землі!

Että he menevät kivien rakoihin ja vuorten rotkoihin, Herran pelvon tähden, ja hänen kunniallisen majesteettinsa tähden, kuin hän nousee maata peljättämään.

Відкинься ж собі від людини, що віддих у носі її, бо защо її поважати?

Niin lakatkaat siis ihmisestä, jonka sieramissa henki on; sillä ette tiedä, missä arviossa hän on.