II Corinthians 3

Чи нам знов зачинати доручувати самих себе? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доручальних до вас чи від вас?

Počinjemo li opet sami sebe preporučivati? Ili trebamo li, kao neki, preporučna pisma na vas ili od vas?

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

Vi ste pismo naše, upisano u srcima vašim; znaju ga i čitaju svi ljudi.

Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця.

Vi ste, očito, pismo Kristovo kojemu mi poslužismo, napisano ne crnilom, nego Duhom Boga živoga; ne na pločama kamenim, nego na pločama od mesa, u srcima.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

Takvo pouzdanje imamo po Kristu u Boga.

не тому, що ми здібні помислити щось із себе, як від себе, але наша здібність від Бога.

Ne kao da smo sami sobom, kao od sebe, sposobni što pomisliti, nego naša je sposobnost od Boga.

І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє.

On nas osposobi za poslužitelje novoga Saveza, ne slova, nego Duha; jer slovo ubija, a Duh oživljuje.

Коли ж служіння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізраїлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу минущу обличчя його,

Pa ako je smrtonosna služba, slovima uklesana u kamenju, bila tako slavna da sinovi Izraelovi nisu mogli pogledati u lice Mojsijevo zbog prolazne slave lica njegova,

скільки ж більш буде в славі те служіння духа!

koliko li će slavnija biti služba Duha.

Бо як служіння осуду слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

Jer ako je služba osude bila slavna, mnogo je slavnija služba pravednosti.

Не прославилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

I zbilja, nije ni bilo proslavljeno ono što je u toj mjeri proslavljeno, ako se usporedi s uzvišenijom slavom.

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Jer ako je ono prolazno bilo slavno, mnogo je slavnije ovo što ostaje.

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміливости,

Imajući dakle takvo pouzdanje, nastupamo sa svom otvorenošću,

а не як Мойсей, що покривало клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

a ne kao Mojsije koji je stavljao prijevjes na lice da sinovi Izraelovi ne vide svršetak prolaznoga.

Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом.

Ali otvrdnu im pamet. Doista, do dana današnjega zastire taj prijevjes čitanje Staroga zavjeta: nije im otkriveno da je u Kristu prestao.

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало,

Naprotiv, kad god se čita Mojsije, do danas prijevjes zastire srce njihovo.

коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається.

Ali kad se Izrael obrati Gospodinu, skinut će se prijevjes.

Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.

Gospodin je Duh, a gdje je Duh Gospodnji, ondje je sloboda.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.

A svi mi, koji otkrivenim licem odrazujemo slavu Gospodnju, po Duhu se Gospodnjem preobražavamo u istu sliku - iz slave u slavu.