Psalms 2

2:1

Varför larma hedningarna och tänka folken fåfänglighet?

Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?

2:2

Jordens konungar resa sig upp, och furstarna rådslå med varandra, mot HERREN och hans smorde:

Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:

2:3

»Låt oss slita sönder deras bojor och kasta deras band ifrån oss.»

Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!

2:4

Han som bor i himmelen ler, HERREN bespottar dem.

Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!

2:5

Då talar han till dem i sin vrede, och i sin förgrymmelse förskräcker han dem:

Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:

2:6

»Jag själv har insatt min konung på Sion, mitt heliga berg.»

Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.

2:7

Jag vill förtälja om vad beslutet är; HERREN sade till mig: »Du är min son, jag har i dag fött dig.

Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.

2:8

Begär av mig, så skall jag giva dig hedningarna till arvedel och jordens ändar till egendom.

Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!

2:9

Du skall sönderslå dem med järnspira, såsom lerkärl skall du krossa dem.»

Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...

2:10

Så kommen nu till förstånd, I konungar; låten varna eder, I domare på jorden.

А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:

2:11

Tjänen HERREN med fruktan, och fröjden eder med bävan.

Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!

2:12

Hyllen sonen, så att han icke vredgas och I förgåns på eder väg; ty snart kunde hans vrede upptändas. Saliga äro alla de som taga sin tillflykt till honom.

Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!