II Corinthians 2

ואני גמרתי בלבי לבלתי שוב עוד אליכם בעצבת׃

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

כי אם אני אעציבכם מי אפוא ישמחני בלתי אם הנעצב על ידי׃

Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмутив?

וזאת כתבתי לכם פן יהיה לי בבואי עצב מאלה אשר היה לי לשמח עליהם ובטח אני בכלכם כי שמחתי היא שמחת כלכם׃

І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то радість усіх вас!

2:4

כי מרב צרת לבי ומצוקה כתבתי לכם ובדמעות הרבה ולא להעציבכם רק למען תדעו האהבה היתרה אשר אהבתי אתכם׃

Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!

2:5

ואם יש איש אשר העציב לא אתי העציב אלא כלכם פן אפריז על המדה העציב למקצת׃

А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.

2:6

ודי לאיש כמהו התוכחה ההיא אמת הרבים׃

Досить такому карання того, що від багатьох,

2:7

ועתה להפך תסלחו ותנחמו כדי שלא יתבלע האיש בגדל העצבון׃

через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер.

2:8

על כן אבקשה מכם לגמל עליו גמולת אהבה׃

Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

2:9

כי לבעבור זאת גם כתבתי למען אדע את תמתכם אם בכל תשמעון׃

Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш досвід, чи в усім ви слухняні.