Song of Solomon 2

Jeg er Sarons Rose, Dalenes Lilje
Я саронська троянда, я долинна лілея!
Som en Lilje midt iblandt Torne er min Veninde blandt Piger.
Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!
Som et Æbletræ blandt Skovens Træer er min Ven blandt unge Mænd. I hans Skygge har jeg Lyst til at sidde, hans Frugt er sød for min Gane.
Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!
Til en Vinhal bragte han mig, hvor Mærket over mig er Kærlighed.
Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання!
Styrk mig med Rosinkager, kvæg mig med Æbler, thi jeg er syg af Kærlighed.
Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання!
Hans venstre er under mit Hoved, hans højre tager mig i Favn.
Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...
Jeg besværger eder, Jerusalems Døtre, ved Gazeller og Markens Hjorte: Gør ikke Kærligheden Uro, væk den ikke, før den ønsker det selv!
Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...
Hør! Der er min Ven! Ja se, der kommer han i Løb over Bjergene, i Spring over Højene.
Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує...
Min Ven er som en Gazel, han er som den unge Hjort. Se, nu står han alt bag vor Mur. Han ser gennem Vinduet, kigger gennem Gitteret.
Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати...
Min Ven stemmer i og siger så til mig: Stå op, min Veninde, du fagre, kom!
Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
Thi nu er Vinteren omme, Regntiden svandt, for hen,
Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він.
Blomster ses i Landet, Sangens Tid er kommet, Turtelduens Kurren høres i vort Land;
Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає!
Figentræets Småfrugter svulmer, Vinstokken blomstrer, udspreder Duft. Stå op, min Veninde, du fagre, kom,
Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!
min Due i Fjeldets Kløfter, i Bjergvæggens Skjul! Lad mig skue din Skikkelse, høre din Røst, thi sød er din Røst og din Skikkelse yndig.
Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!
Fang os de Ræve, de Ræve små,som hærger Vinen, vor blomstrende Vin!
Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті!
Min Ven er min, og jeg er hans,som vogter blandt Liljer;
Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями!
til Dagen svales og Skyggerne længes, kom hid, min Ven, og vær som Gazellen, som den unge Hjort på duftende Bjerge!
Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!