Ecclesiastes 3

Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом:

Każda rzecz ma swój czas, i każde przedsięwzięcie ma swój czas pod niebem.

час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене,

Jest czas rodzenia i czas umierania; czas sadzenia, i czas wycinania tego, co sadzono;

час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,

Czas zabijania, i czas leczenia; czas rozwalania, i czas budowania;

час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати,

Czas płaczu, i czas śmiechu; czas smutku, i czas skakania;

час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів,

Czas rozrzucania kamieni, i czas zbierania kamieni; czas obłapiania, i czas oddalenia się od obłapiania;

час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати,

Czas szukania, i czas stracenia; czas chowania, i czas odrzucenia;

час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

Czas rozdzierania, i czas zszywania; czas milczenia, i czas mówienia;

час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!

Czas miłowania, i czas nienawidzenia; czas wojny, i czas pokoju.

Яка користь трудящому в тім, над чим трудиться він?

Cóż tedy ma ten, co pracuje, z tego, około czego pracuje?

Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею,

Widziałem pracę, którą dał Bóg synom ludzkim, aby się nią bawili.

усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця...

Wszystko dobrze czyni czasu swego; owszem i żądość świata dał do serca ich, choć człowiek dzieła tego, które Bóg sprawuje, ani początku, ani końca nie dochodzi.

Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті.

Stąd wiem, że nic lepszego nie mają, jedno aby się weselili, a czynili dobrze za żywota swego.

І отож, як котрий чоловік їсть та п'є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий!

Acz i to, gdy każdy człowiek je i pije, i używa dobrze wszystkiej pracy swojej, jest dar Boży.

Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати, і з того не можна нічого відняти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!

Wiem i to, że cokolwiek Bóg czyni, trwa na wieki; i że się do tego nic nie może przydać, ani z tego co ująć; a czyni to Bóg, aby się bali oblicza jego.

Що є, то було вже воно, і що статися має було вже, бо минуле відновлює Бог!

To, co było, teraz jest, a co będzie, już było; albowiem Bóg odnawia to, co przeminęło.

І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда...

Nadtom jeszcze widział pod słońcem na miejscu sądu niepobożność, a na miejscu sprawiedliwości niesprawiedliwość.

Я сказав був у серці своєму: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло.

I rzekłem w sercu swem: Sprawiedliwego i niezbożnego Bóg sądzić będzie; bo czas każdemu przedsięwzięciu i każdej sprawy tam będzie.

Я сказав був у серці своєму: Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі,

Nadto rzekłem w sercu swem o sprawie synów ludzkich, że im Bóg okazał, aby wiedzieli, że są podobni bydłu.

бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!...

Bo przypadek synów ludzkich, i przypadek bydła, jest przypadek jednaki. Jako umiera ono, tak umiera i ten, i ducha jednakiego wszyscy mają, a nie ma człowiek nic więcej nad bydlę; bo wszystko jest marność.

Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...

Wszystko to idzie na jedno miejsce; a wszystko jest z prochu, i wszystko się zaś w proch obraca.

Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?

A któż wie, że duch synów ludzkich wstępuje w górę? a duch bydlęcy, że zstępuje pod ziemię?

І я бачив, нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його! Бо хто поведе його глянути, що буде по ньому?...

Przetoż obaczyłem, że człowiekowi niemasz nic lepszego, jedno weselić się z pracy swej, gdyż to jest dział jego; albowiem któż go do tego przywiedzie, aby poznał to, co ma być po nim?