II Corinthians 2

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

ואני גמרתי בלבי לבלתי שוב עוד אליכם בעצבת׃

Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмутив?

כי אם אני אעציבכם מי אפוא ישמחני בלתי אם הנעצב על ידי׃

І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то радість усіх вас!

וזאת כתבתי לכם פן יהיה לי בבואי עצב מאלה אשר היה לי לשמח עליהם ובטח אני בכלכם כי שמחתי היא שמחת כלכם׃

2:4

Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!

כי מרב צרת לבי ומצוקה כתבתי לכם ובדמעות הרבה ולא להעציבכם רק למען תדעו האהבה היתרה אשר אהבתי אתכם׃

2:5

А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.

ואם יש איש אשר העציב לא אתי העציב אלא כלכם פן אפריז על המדה העציב למקצת׃

2:6

Досить такому карання того, що від багатьох,

ודי לאיש כמהו התוכחה ההיא אמת הרבים׃

2:7

через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер.

ועתה להפך תסלחו ותנחמו כדי שלא יתבלע האיש בגדל העצבון׃

2:8

Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

על כן אבקשה מכם לגמל עליו גמולת אהבה׃

2:9

Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш досвід, чи в усім ви слухняні.

כי לבעבור זאת גם כתבתי למען אדע את תמתכם אם בכל תשמעון׃