Ecclesiastes 1

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Bunlar Yeruşalim’de krallık yapan Davut oğlu Vaiz’in sözleridir:

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

“Her şey boş, bomboş, bomboş!” diyor Vaiz.

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Ne kazancı var insanın Güneşin altında harcadığı onca emekten?

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

Kuşaklar gelir, kuşaklar geçer, Ama dünya sonsuza dek kalır.

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Güneş doğar, güneş batar, Hep doğduğu yere koşar.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Rüzgar güneye gider, kuzeye döner, Döne döne eserek Hep aynı yolu izler.

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Bütün ırmaklar denize akar, Yine de deniz dolmaz. Irmaklar hep çıktıkları yere döner.

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

Her şey yorucu, Sözcüklerle anlatılamayacak kadar. Göz görmekle doymuyor, Kulak işitmekle dolmuyor.

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

Önce ne olduysa, yine olacak. Önce ne yapıldıysa, yine yapılacak. Güneşin altında yeni bir şey yok.

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Var mı kimsenin, “Bak bu yeni!” diyebileceği bir şey? Her şey çoktan, bizden yıllar önce de vardı.

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

Geçmiş kuşaklar anımsanmıyor, Gelecek kuşaklar da kendilerinden sonra gelenlerce anımsanmayacak.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Ben Vaiz, Yeruşalim’de İsrail kralıyken

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

kendimi göklerin altında yapılan her şeyi bilgece araştırıp incelemeye adadım. Tanrı’nın uğraşsınlar diye insanlara verdiği çetin bir zahmettir bu.

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

Güneşin altında yapılan bütün işleri gördüm; hepsi boştur, rüzgarı kovalamaya kalkışmaktır!

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Eğri olan doğrultulamaz, eksik olan sayılamaz.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

[] Kendi kendime, “İşte, bilgeliğimi benden önce Yeruşalim’de krallık yapan herkesten çok artırdım” dedim, “Alabildiğine bilgi ve bilgelik edindim.”

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

Kendimi bilgi ve bilgeliği, deliliği ve akılsızlığı anlamaya adadım. Gördüm ki, bu da yalnızca rüzgarı kovalamaya kalkışmakmış.

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

Çünkü çok bilgelik çok keder doğurur, bilgi arttıkça acı da artar.