Ecclesiastes 1

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Ord av predikeren, sønn av David, konge i Jerusalem.

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Bare tomhet, sier predikeren, bare idelig tomhet! Alt er tomhet.

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Hvad vinning har mennesket av alt sitt strev, som han møier sig med under solen?

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

Slekt går, og slekt kommer, men jorden står evindelig.

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Og solen går op, og solen går ned, og den haster tilbake til det sted hvor den går op.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Vinden går mot syd og vender sig mot nord; den vender og vender sig om under sin gang og begynner så atter sitt kretsløp.

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Alle bekker løper ut i havet, men havet blir ikke fullt; til det sted som bekkene går til, dit går de alltid igjen.

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

Alle ting strever utrettelig, ingen kan utsi det; øiet blir ikke mett av å se, og øret blir ikke fullt av å høre.

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

Det som har vært, er det som skal bli, og det som har hendt, er det som skal hende, og det er intet nytt under solen.

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Er det noget hvorom en vilde si: Se, dette er nytt - så har det vært til for lenge siden, i fremfarne tider som var før oss.

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

Det er ingen som minnes dem som har levd før, og heller ikke vil de som siden skal komme, leve i minnet hos dem som kommer efter.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Jeg, predikeren, var konge over Israel i Jerusalem,

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

og jeg vendte min hu til å ransake og utgranske med visdom alt det som hender under himmelen; det er en ond plage, som Gud har gitt menneskenes barn å plage sig med.

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

Jeg sa alle de gjerninger som gjøres under solen, og se, alt sammen var tomhet og jag efter vind.

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Det som er kroket, kan ikke bli rett, og det som mangler, kan ingen regne med.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

Jeg talte med mig selv i mitt indre og sa: Se, jeg har vunnet mig større og rikere visdom enn alle som har rådet over Jerusalem før mig, og mitt hjerte har skuet megen visdom og kunnskap.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

Og jeg vendte min hu til å kjenne visdommen og kjenne dårskap og uforstand, men jeg skjønte at også dette var jag efter vind.

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

For hvor det er megen visdom, der er det megen gremmelse, og den som øker kunnskap, øker smerte.