Ecclesiastes 1

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

A prédikátornak, Dávid fiának, Jeruzsálem királyának beszédei.

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Felette nagy hiábavalóság, azt mondja a prédikátor; felette nagy hiábavalóság! Minden hiábavalóság!

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Micsoda haszna van az embernek minden ő munkájában, melylyel munkálkodik a nap alatt?

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

Egyik nemzetség elmegy, és a másik eljő; a föld pedig mindörökké megmarad.

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

És a nap feltámad, és elnyugszik a nap; és az ő helyére siet, a hol ő *ismét* feltámad.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Siet délre, és átmegy észak felé; körbe-körbe siet a szél, és a maga keringéséhez visszatér a szél.

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Minden folyóvíz siet a tengerbe; mindazáltal a tenger mégis meg nem telik: akármicsoda helyre a folyóvizek siessenek, ugyanazon helyre térnek vissza.

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

Minden dolgok *mint* fáradoznak, senki ki nem mondhatja; nem elégednék meg a szem látván, sem be nem teljesednék hallásával a fül.

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

A mi volt, ugyanaz, a mi ezután is lesz, és a mi történt, ugyanaz, a mi ezután is történik; és semmi nincs új dolog a nap alatt.

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Van valami, a miről mondják: nézd ezt, új ez; régen volt már száz esztendőkön át, melyek mi előttünk voltak.

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

Nincs emlékezet az előbbiekről; azonképen az utolsó dolgokról is, melyek jövendők, nem lesz emlékezet azoknál, a kik azután lesznek.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Én prédikátor, királya voltam Izráelnek Jeruzsálemben.

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

És adám az én elmémet mindazok vizsgálására és bölcsen való tudakozására, melyek lesznek az ég alatt. Ez gonosz hiábavaló foglalatosság, melyet adott Isten az emberek fiainak, hogy gyötrődjenek vele.

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

Láttam minden dolgokat, melyek lesznek a nap alatt, és ímé minden csak hiábavalóság, és a léleknek gyötrelme!

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Az egyenetlen meg nem egyenesíthető, és a fogyatkozás meg nem számlálható.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

Szóltam az én elmémmel, mondván: ímé, én nagygyá lettem, és gyűjtöttem bölcseséget mindazok felett, a kik fők voltak én előttem Jeruzsálemben, és az én elmém bőven látott bölcseséget és tudományt!

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

Adtam annakfelette az én elmémet a bölcseségnek tudására, és az esztelenségnek és bolondságnak megtudására. Megtudtam, hogy ez is a lélek gyötrelme.

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...