Ecclesiastes 1

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Ord af Prædikeren, Davids Søn, Konge i Jerusalem.

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Endeløs Tomhed, sagde Prædikeren, endeløs Tomhed, alt er Tomhed!

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Hvad Vinding har Mennesket af al den Flid, han gør sig under Solen?

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

Slægt går, og Slægt kommer, men Jorden står til evig Tid.

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Sol står op, og Sol går ned og haster igen til sin Opgangs Sted.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Vinden går mod Syd og drejer mod Nord, den drejer atter og atter og vender tilbage til samme Kredsløb.

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Alle Bække løber i Havet, men Havet bliver ikke fuldt; det Sted, til hvilket Bækkene løber, did bliver de ved at løbe.

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

Alting slider sig træt; Mand hører ikke op med at tale, Øjet bliver ikke mæt af at se, Øret ej fuldt af at høre.

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

Det, der kommer, er det, der var, det, der sker, er det, der skete; der er slet intet nyt under Solen.

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Kommer der noget, om hvilket man siger: "Se, her er da noget nyt!"det har dog for længst været til i Tiderne forud for os

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

Ej mindes de svundne Slægter, og de ny, som kommer engang, skal ej heller mindes af dem, som kommer senere hen.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

Jeg, Prædikeren, var Konge over Israel i Jerusalem.

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

Jeg vendte min Hu til at ransage og med Visdom udgranske alt, hvad der sker under Himmelen; det er et ondt Slid, som Gud har givet Menneskens Børn at slide med.

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

Jeg så alt, hvad der sker under Solen, og se, det er alt sammen Tomhed og Jag efter Vind.

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Kroget kan ej blive lige, og halvt kan ej blive helt.

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

Jeg tænkte ved mig selv: "Se, jeg har vundet større og rigere Visdom end alle de, der før mig var over Jerusalem, og mit Hjerte har skuet Visdom og Kundskab i Fylde."

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

Jeg vendte min Hu til at fatte, hvad der er Visdom og Kundskab, og hvad der er Dårskab og Tåbelighed; jeg skønnede, at også det er Jag efter Vind.

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

Thi megen Visdom megen Græmmelse, øget Kundskab øget Smerte.