Ecclesiastes 1

A prédikátornak, Dávid fiának, Jeruzsálem királyának beszédei.

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Felette nagy hiábavalóság, azt mondja a prédikátor; felette nagy hiábavalóság! Minden hiábavalóság!

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Micsoda haszna van az embernek minden ő munkájában, melylyel munkálkodik a nap alatt?

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Egyik nemzetség elmegy, és a másik eljő; a föld pedig mindörökké megmarad.

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

És a nap feltámad, és elnyugszik a nap; és az ő helyére siet, a hol ő *ismét* feltámad.

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Siet délre, és átmegy észak felé; körbe-körbe siet a szél, és a maga keringéséhez visszatér a szél.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...

Minden folyóvíz siet a tengerbe; mindazáltal a tenger mégis meg nem telik: akármicsoda helyre a folyóvizek siessenek, ugyanazon helyre térnek vissza.

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Minden dolgok *mint* fáradoznak, senki ki nem mondhatja; nem elégednék meg a szem látván, sem be nem teljesednék hallásával a fül.

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...

A mi volt, ugyanaz, a mi ezután is lesz, és a mi történt, ugyanaz, a mi ezután is történik; és semmi nincs új dolog a nap alatt.

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...

Van valami, a miről mondják: nézd ezt, új ez; régen volt már száz esztendőkön át, melyek mi előttünk voltak.

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Nincs emlékezet az előbbiekről; azonképen az utolsó dolgokról is, melyek jövendők, nem lesz emlékezet azoknál, a kik azután lesznek.

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...

Én prédikátor, királya voltam Izráelnek Jeruzsálemben.

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

És adám az én elmémet mindazok vizsgálására és bölcsen való tudakozására, melyek lesznek az ég alatt. Ez gonosz hiábavaló foglalatosság, melyet adott Isten az emberek fiainak, hogy gyötrődjenek vele.

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

Láttam minden dolgokat, melyek lesznek a nap alatt, és ímé minden csak hiábavalóság, és a léleknek gyötrelme!

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...

Az egyenetlen meg nem egyenesíthető, és a fogyatkozás meg nem számlálható.

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Szóltam az én elmémmel, mondván: ímé, én nagygyá lettem, és gyűjtöttem bölcseséget mindazok felett, a kik fők voltak én előttem Jeruzsálemben, és az én elmém bőven látott bölcseséget és tudományt!

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

Adtam annakfelette az én elmémet a bölcseségnek tudására, és az esztelenségnek és bolondságnak megtudására. Megtudtam, hogy ez is a lélek gyötrelme.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...