I Corinthians 13

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

Εαν λαλω τας γλωσσας των ανθρωπων και των αγγελων, αγαπην δε μη εχω, εγεινα χαλκος ηχων η κυμβαλον αλαλαζον.

І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!

Και εαν εχω προφητειαν και εξευρω παντα τα μυστηρια και πασαν την γνωσιν, και εαν εχω πασαν την πιστιν, ωστε να μετατοπιζω ορη, αγαπην δε μη εχω, ειμαι ουδεν.

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!

Και εαν παντα τα υπαρχοντα μου διανειμω, και εαν παραδωσω το σωμα μου δια να καυθω, αγαπην δε μη εχω, ουδεν ωφελουμαι.

Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,

Η αγαπη μακροθυμει, αγαθοποιει, η αγαπη δεν φθονει, η αγαπη δεν αυθαδιαζει, δεν επαιρεται,

не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,

δεν ασχημονει, δεν ζητει τα εαυτης, δεν παροξυνεται, δεν διαλογιζεται το κακον,

не радіє з неправди, але тішиться правдою,

δεν χαιρει εις την αδικιαν, συγχαιρει δε εις την αληθειαν

усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

παντα ανεχεται, παντα πιστευει, παντα ελπιζει, παντα υπομενει.

Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.

Η αγαπη ουδεποτε εκπιπτει τα αλλα ομως, ειτε προφητειαι ειναι, θελουσι καταργηθη ειτε γλωσσαι, θελουσι παυσει ειτε γνωσις, θελει καταργηθη.

Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;

Διοτι κατα μερος γινωσκομεν και κατα μερος προφητευομεν

коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.

οταν ομως ελθη το τελειον, τοτε το κατα μερος θελει καταργηθη.

Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.

Οτε ημην νηπιος, ως νηπιος ελαλουν, ως νηπιος εφρονουν, ως νηπιος εσυλλογιζομην οτε ομως εγεινα ανηρ, κατηργησα τα του νηπιου.

Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.

Διοτι τωρα βλεπομεν δια κατοπτρου αινιγματωδως, τοτε δε προσωπον προς προσωπον τωρα γνωριζω κατα μερος, τοτε δε θελω γνωρισει καθως και εγνωρισθην.

А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!

Τωρα δε μενει πιστις, ελπις, αγαπη, τα τρια ταυτα. μεγαλητερα δε τουτων ειναι η αγαπη.