James 3

Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо.

Mine brødre! ikke mange av eder bli lærere, eftersom I vet at vi skal få dess tungere dom!

Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло.

For vi snubler alle sammen i mange ting; den som ikke snubler i tale, han er en fullkommen mann, i stand til også å holde hele legemet i tømme.

От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.

Når vi legger bissel i munnen på hestene, forat de skal lyde oss, så styrer vi og hele deres legeme.

От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий.

Se, også skibene, enda de er så store og drives av sterke vinder, styres dog av et lite ror dit styrmannen vil ha dem.

Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!

Så er og tungen et lite lem, og taler dog store ord. Se, en liten ild, hvor stor en skog den setter i brand!

І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни.

Også tungen er en ild; som en verden av urettferdighet står tungen blandt våre lemmer; den smitter hele legemet og setter livets hjul i brand, og settes selv i brand av helvede.

Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською,

For all natur, både i dyr og i fugler, både i ormer og i sjødyr, temmes og er blitt temmet av den menneskelige natur;

та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної!

men tungen kan intet menneske temme, det ustyrlige onde, full av dødelig gift.

Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.

Med den velsigner vi Herren og Faderen, og med den forbanner vi menneskene, som er skapt efter Guds billede.

Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!

Av samme munn utgår velsignelse og forbannelse. Mine brødre! dette må ikke være så.

Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка?

Gir vel kilden av samme opkomme søtt og beskt vann?

Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи? Солодка вода не тече з солонця.

Kan vel et fikentre, mine brødre, bære oljebær, eller et vintre fiken? Heller ikke kan en salt kilde gi søtt vann.

Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням!

Hvem er vis og forstandig blandt eder? Han vise ved god ferd sine gjerninger i visdoms saktmodighet!

Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду,

Men har I besk avind og trettesyke i eders hjerter, da ros eder ikke mot sannheten og lyv ikke mot den!

це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська.

Denne visdom kommer ikke ovenfra, men er jordisk, sanselig, djevelsk;

Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!

for hvor der er avind og trettesyke, der er urede og alt det som ondt er.

А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава.

Men den visdom som er ovenfra, er først og fremst ren, dernæst fredsommelig, rimelig, eftergivende, full av barmhjertighet og gode frukter, uten tvil, uten skrømt.

А плід правди сіється творцями миру.

Men rettferdighets frukt såes i fred for dem som holder fred.