Song of Solomon 5

Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані!

Дойдох в градината си, сестро моя, невесто; обрах смирната си с аромата си; изядох медената си пита с меда си; изпих виното си с млякото си. Яжте, приятели! Пийте, изобилно пийте, възлюбени!

Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!...

Аз спя, но сърцето ми е будно — гласът на любимия ми! Чука: Отвори ми, сестро моя, любима моя, гълъбице моя, съвършена моя! Защото главата ми е пълна с роса, къдриците ми с — нощни капки.

Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?...

Съблякох дрехата си — как да я облека? Измих краката си — как да ги изцапам?

Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!...

Любимият ми протегна ръката си през процепа и сърцето ми закопня за него.

Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців...

Аз станах, за да отворя на любимия си, и от ръцете ми капеше смирна и от пръстите ми — бистра смирна върху дръжките на ключалката.

Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене...

Отворих на любимия си, но любимият ми се беше обърнал и си беше отишъл. Сърцето ми примря, когато ми говореше. Потърсих го, но не го намерих; повиках го, но не ми отговори.

Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів!

Намериха ме стражите, които обхождат града, биха ме, раниха ме; пазачите на стените ми взеха покривалото.

Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!

Заклевам ви, ерусалимски дъщери, ако намерите любимия ми, какво да му кажете? — че съм ранена от любов.

Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас?

Какво повече е твоят любим от друг любим, о, най-прекрасна между жените? Какво повече е твоят любим от друг любим, че ни заклеваш така?

Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших...

Любимият ми е бял и румен, личи между десет хиляди.

Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон...

Главата му е като най-чисто злато, къдриците му са буйни, черни като гарван.

Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали!

Очите му са като гълъби при водни потоци, окъпани в мляко, красиво поставени.

Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча!

Бузите му са като лехи с аромати, възвишения с благоуханни растения. Устните му са кремове, от които капе бистра смирна.

Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами!

Ръцете му са като златни рула, покрити с хрисолит. Тялото му е като изваяна слонова кост, украсено със сапфири.

Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри!

Краката му са като мраморни стълбове, основани на подложки от чисто злато. Изгледът му е като Ливан, превъзходен като кедрите.

Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!

Устата му е пълна със сладост и той целият е желателен. Този е любимият ми и този е приятелят ми, о, ерусалимски дъщери.