Ruth 1

І сталось за часу, коли судді судили, то був голод у Краю. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських полях, він і жінка та двоє синів його.

И в дните, когато съдеха съдиите, в земята настана глад. И един човек от Витлеем Юдейски отиде да живее като чужденец в моавските полета — той и жена му, и двамата му сина.

А ім'я тому чоловікові Елімелех, а ім'я жінці його Ноомі; і ім'я двох синів його Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля, та й залишилися.

Името на човека беше Елимелех, името на жена му — Ноемин, а името на двамата му сина — Маалон и Хелеон; те бяха ефратци от Витлеем Юдейски. И те отидоха в моавските полета и останаха там.

І помер Елімелех, муж Ноомі, і зосталася вона та два їхні сини.

И Елимелех, мъжът на Ноемин, умря и тя остана с двамата си сина.

І взяли вони собі за жінок моавітянок, ім'я одній Орпа, а ім'я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ.

И те си взеха моавки за жени: името на едната беше Орфа, а името на другата — Рут. И живяха там около десет години.

І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму.

И двамата, Маалон и Хелеон, също умряха, и жената остана без двамата си сина и мъжа си.

І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Господь згадав про народ Свій, даючи їм хліба.

И тя стана със снахите си и се върна от моавските полета, защото беше чула в моавските полета, че ГОСПОД посетил народа Си и му дал хляб.

І вийшла вона з того місця, де була там, та обидві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного краю.

Затова тя излезе от мястото, където беше, и двете й снахи с нея; и поеха по пътя, за да се върнат в земята на Юда.

І сказала Ноомі до двох своїх невісток: Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною.

И Ноемин каза на двете си снахи: Идете, върнете се всяка в дома на майка си. ГОСПОД да ви окаже милост, както вие оказвахте на умрелите и на мен.

Нехай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого мужа! І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали.

ГОСПОД да ви даде да намерите спокойствие, всяка в дома на мъжа си. И тя ги целуна. А те издигнаха гласовете си и заплакаха.

І вони сказали до неї: Ні, з тобою ми вернемось до народу твого!

И й казаха: Не, непременно ще се върнем с теб при твоя народ!

А Ноомі сказала: Вертайтеся, дочки мої, чого ви підете зо мною? Чи я маю ще в утробі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?

А Ноемин каза: Върнете се, дъщери мои. Защо да идвате с мен? Имам ли още синове в утробата си, че да ви станат мъже?

Верніться, дочки мої, ідіть, бо я занадто стара, щоб бути для мужа. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів,

Върнете се, дъщери мои, идете, защото аз съм прекалено стара, за да се омъжа. Ако кажех, че имам надежда, даже ако се омъжех тази нощ и родях синове,

чи ж ви чекали б їх, аж поки повиростають? Чи ж ви зв'язалися б з ними, щоб не бути замужем? Ні, дочки мої, бо мені значно гірше, як вам, бо Господня рука знайшла мене.

вие бихте ли ги чакали, докато пораснат? Бихте ли се въздържали затова да не се омъжите? Не, дъщери мои — понеже моята горчивина е по-голяма от вашата, защото ръката на ГОСПОДА се е простряла против мен.

І підняли вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї.

И те издигнаха гласовете си и отново заплакаха. И Орфа целуна свекърва си за сбогом, а Рут се прилепи към нея.

І сказала Ноомі: Ось зовиця твоя вернулася до народу свого та до богів своїх, вернися й ти за зовицею своєю!

И тя каза: Ето, етърва ти се върна при народа си и при боговете си; върни се и ти след етърва си.

А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог.

Но Рут каза: Не ме убеждавай да те оставя и да не дойда след теб, защото, където отидеш ти, ще отида и аз и където останеш, ще остана и аз; твоят народ ще бъде мой народ и твоят Бог — мой Бог;

Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою.

където умреш ти, ще умра и аз и там ще бъда погребана. Така да ми направи ГОСПОД и така да прибави — само смъртта ще ме раздели от теб!

І побачила Ноомі, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її.

И като видя Ноемин, че беше решена да отиде с нея, престана да я уговаря.

І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: Чи це Ноомі?

И двете вървяха, докато дойдоха във Витлеем. И когато стигнаха във Витлеем, целият град се раздвижи заради тях и жените казваха: Това ли е Ноемин?

А вона сказала їм: Не кличте мене: Ноомі, кличте мене: Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній.

А тя им каза: Не ме наричайте Ноемин, наричайте ме Мера, защото Всесилният ми е направил живота много горчив.

Я заможною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?

Пълна излязох, а ГОСПОД ме доведе обратно празна. Защо ме наричате Ноемин, когато ГОСПОД свидетелства против мен и Всесилният ми стори зло?

І вернулася Ноомі та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.

Така Ноемин се върна и с нея снаха й Рут, моавката, която се върна от моавските полета. А те дойдоха във Витлеем в началото на ечемичната жетва.