Psalms 137

 Vid Babels floder,      där sutto vi och gräto,  när vi tänkte på Sion.

Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!

 I pilträden som där voro      hängde vi upp våra harpor.

На вербах у ньому повісили ми свої арфи,

 Ty de som höllo oss fångna      bådo oss där att sjunga,  och våra plågare      bådo oss vara glada:  »Sjungen för oss      en av Sions sånger.»

співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!

 Huru skulle vi kunna sjunga      HERRENS sång      i främmande land?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?

 Nej, om jag förgäter dig, Jerusalem,      så förgäte min högra hand sin tjänst.

Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!

 Min tunga låde vid min gom,      om jag upphör att tänka på dig,  om jag icke låter Jerusalem      vara min allra högsta glädje.

Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...

 Tänk, HERRE, på Jerusalems dag,      och straffa Edoms barn,  dem som ropade: »Riven ned, riven ned det      ända till grunden.»

Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...

 Dotter Babel, du ödeläggelsens stad,  säll är den som får vedergälla dig  allt vad du har gjort oss.

Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!

 Säll är den som får gripa dina späda barn  och krossa dem mot klippan.

Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...