Song of Solomon 4

Ето, красива си, любима моя! Ето, красива си! Очите ти под булото ти са като гълъби. Косата ти е като стадо кози, слизащи от планината Галаад.

Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого! Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!

Зъбите ти са като стадо новоостригани овци, излизащи от къпането, всяка от които ражда близнаци, и нито една между тях не е безплодна.

Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної...

Устните ти са като червена прежда и устата ти е сладка. Челото ти зад булото ти е като парче от нар.

Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!

Шията ти е като Давидовата кула, построена за оръжейна, хиляда щитчета висят на нея — всички щитове на силни мъже.

Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!

Двете ти гърди са като две сърнета близнета, които пасат между кремовете.

Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями...

Докато отмине денят и побягнат сенките, ще отида в планината на смирната и на хълма на ливана.

Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану...

Ти си цялата красива, любима моя, и недостатък няма в теб.

Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!

Ела с мен от Ливан, невесто, с мен от Ливан. Погледни от върха на Амана, от върха на Санир и Ермон, от леговищата на лъвовете, от планините на рисовете.

Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш! Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.

Пленила си сърцето ми, сестро моя, невесто, пленила си сърцето ми с един поглед на очите си, с една огърлица на шията си.

Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!...

Колко прекрасна е твоята любов, сестро моя, невесто! Колко по-добра от вино е твоята любов и благоуханието на твоите масла — от всички аромати!

Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена! Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!...

От устните ти, невесто, капе мед; мед и мляко има под езика ти; и благоуханието на дрехите ти е като благоуханието на Ливан.

Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!

Градина затворена е сестра ми, невястата, извор затворен, източник запечатан.

Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане...

Твоите стръкове са градина от нарове с избрани плодове, кипър с нард,

Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,

нард и шафран, тръстика и канела, с всичките дървета ливан, смирна и алое, с всичките превъзходни аромати.

нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,

Градински извор си ти, кладенец с жива вода и потоци от Ливан.

ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!...

Събуди се, северен ветре, и ела, южни ветре! Повей в градината ми, за да потекат ароматите й. Нека дойде възлюбеният ми в градината си и яде приятните й плодове.

Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!...