Psalms 137

Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!

Babilon folyóvizeinél, ott ültünk és sírtunk, mikor a Sionról megemlékezénk.

На вербах у ньому повісили ми свої арфи,

A fűzfákra, közepette, *oda* függesztettük hárfáinkat,

співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!

Mert énekszóra nógattak ott elfogóink, kínzóink pedig víg dalra, *mondván:* Énekeljetek nékünk a Sion énekei közül!

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?

Hogyan énekelnők az Úrnak énekét idegen földön?!

Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!

Ha elfelejtkezem rólad, Jeruzsálem felejtkezzék el rólam az én jobbkezem!

Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...

Nyelvem ragadjon az ínyemhez, ha meg nem emlékezem rólad; ha nem Jeruzsálemet tekintem az én vígasságom fejének!

Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...

Emlékezzél meg, Uram, az Edom fiairól, a kik azt mondták Jeruzsálem napján: Rontsátok le, rontsátok le fenékig!

Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!

Babilon leánya, te pusztulóra vált! Áldott legyen a ki megfizet néked gonoszságodért, a melylyel te fizettél nékünk!

Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...

Áldott legyen, a ki megragadja és sziklához paskolja kisdedeidet!