Psalms 137

Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!

Ved Babels Floder, der sad vi og græd, når Zion randt os i hu.

На вербах у ньому повісили ми свої арфи,

Vi hængte vore Harper i Landets Pile.

співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!

Thi de, der havde bortført os, bad os synge, vore Bødler bad os være glade: "Syng os af Zions Sange!"

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?

Hvor kan vi synge HERRENs Sange på fremmed Grund?

Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!

Jerusalem, glemmer jeg dig, da visne min højre!

Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...

Min Tunge hænge ved Ganen, om ikke jeg ihukommer dig, om ikke jeg sætter Jerusalem over min højeste Glæde!

Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...

HERRE, ihukom Edoms Sønner for Jerusalems Dag, at de råbte: "Nedbryd, nedbryd lige til Grunden!"

Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!

Du Babels Datter, du Ødelægger! Salig den, der gengælder dig, hvad du gjorde imod os!

Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...

Salig den, der griber dine spæde og knuser dem mod Klippen!